argument_q: (11 два цвета)
https://www.facebook.com/diana.makarova.37/posts/1514545425272820

І ЩОДО ПЕКЛА...

"... думаю, після смерті
волонтери потрапляють до пекла.
сновигають там - чорні, закіптюжені,
майже невідрізнимі від місцевого персоналу.
часто мотаються до раю за амброзією
(помагає від опіків)
і перев'язочними матеріалами.
ангели закривають очі на порушення уставу."
(Леся Рой (Lesya Roy)

І щодо пекла...
Ви мене знаєте - яке б не було пекло, я не буду зайвий раз звертатись до вас з проханням про гроші.
Ми викручуємось тим що є, тим, що можемо зробити ми самі, тим, що можемо вибити безкоштовно, в подарунок - поки можемо.
В пекельному липні ми так і крутились. Але пекельний серпень вже не витягуємо.

Не амброзії заради, а лише пекельної кухні для - і я, і Ф.О.Н.Д. просимо вашої допомоги.
У пекельному серпні нам одних прицілів потрібно закупити три штуки
генераторів дизельних - два.... та ну його, хоча б один
не враховуючи дрібниць типу

Планка Пікатіні на ПКМ, 1 шт
Панель сонячних батарей, велика, 1 шт
Сітка маскувальна, 1 шт
Планшет, 12 шт
ПНБ 2+, 2 шт
Кемелбек, 3 шт
Окуляри, 4 шт
Бінокль 7x50, 3 шт
Системний блок, потужний, 2 шт
Флешка MicroSD 8 GB, швидкісна, 2 шт

АВТОМОБІЛЬНИЙ СПИСОК

Інструменти, 1 набір
Динамометричний ключ 50 кгс*м/500 Н*м
Лебідка 1,5-2,5 т
Лінійка ПСК-ЛГ, діапазон вимірів 1050-1340мм, 1480-1820 мм
Зарядний пристрій для автомобільних акумуляторів, 5 шт
Комплект зчеплення на Таврію, 1 шт

ГОСПОДАРЧИЙ СПИСОК:

ключі свічні, 2 шт
пульверизатор для фарбування машин, 1 шт
плівка, 6 рулонів
бензопила, 4 шт
болгарка, 1 шт
стрічка ізолююча
мішки, 2350 шт
скоби будівельні 100 шт
рукавички робочі
душі переносні 35-40 л
кабель 2x4.0, 4,5 км

з деякими позиціями можна посперечатись - чи так вже вони потрібні. Але ми сперечатись не будемо, бо знаємо точно - потрібні.
Списки вивірені, зайве прибрано, усі заявники сто разів перевірені.

І якщо ви не будете проти поваритись в нашому серпневому волонтерському пеклі разом з нами - нагадую вам наші реквізити. Вони завжди знаходяться тут
https://www.facebook.com/fondDM/posts/1615417812050324

Найголовніші тут зараз
Приватбанк, на ім"я Анни Косінової, картки для фронту

5168742325629057 гривнева картка
5168742011739731 євро
5168742017380183 доларова

та пейпал
PayPal btf-1@ukr.net

І прошу вас пам"ятати - добрячий репост в нашому пеклі теж допомога. Ще й яка допомога.
Дякуємо вам, люди.

Реквізити Ф.О.Н.Ду Діани Макарової --- https://www.facebook.com/fondDM/posts/1615417812050324
argument_q: (Default)
Оригінал --- http://vivagor.livejournal.com/651285.html

    Коли спека сягає апогея, кращий спосіб уникнути теплового удару – спуститися у підвал, де плетуться маскувальні сітки. Тут набагато легше, ніж в асфальто-бетонному пеклі міста. Це, звісно, стосується лише патріотів.
  Плести сітки у прохолоді – справжнє задоволення. А ще, це корисно. І від того – нам удвічі приємніше. Наразі, незважаючи на спеку, людей побільшало. Це вселяє оптимізм, який у свою чергу живить віру в те, що в Україні усе обгараздиться і ми пережемо будь-які неприємності.






    Крім виготовлення сіток триває і збір коштів для українського спецназу. За час, що минув від останнього виходу в ефір, наш збір поповнив пан Костянтин Малахов з Дніпра – на 500 гривень і пан В.С.Л. з Києва – на аналогічну суму. Отже, маємо 85% від необхідної суми. Бажаєте допомогти ЗСУ? Виходьте на зв’язок.
argument_q: (11 два цвета)
https://www.facebook.com/diana.makarova.37/posts/1507429309317765


Може, вже годі про Бережну?
Хоча б тому, що жарти з таким поняттям як Смерть - річ досить небезпечна.
Взагалі зараз жартувати небезпечно. Тут і хочеш розбавити серйозну стрічку якимось жартом - а бац, страшна новина. І прибираєш пост.

Давайте краще подивимось на наші втрати за липень.
https://gazeta.ua/articles/donbas/_pamyatayemo-imena-usih-voyiniv-ato-yaki-zaginuli-u-lipni/785743

Не знаю, як вас - а мене найбільше вразила кількість смертей небойових.
Тобто тут, в тилу.
Інсульт, аварія, самогубство.
Нещасні випадки на полігоні - і знову самогубства.

Більшість цих смертей теж пов"язані з війною.
Медики-волонтери потихеньку ведуть свою статистику, і там мелькають дивні речі. Кажуть, дуже виріс процент онкології. Чомусь медики-волонтери пов"язують онкологію з певним типом осколків.
Скоріше, це просто збіг обставин. Виборка нерепрезентативна. Але ж повної статистики ще нема і вона не скоро буде...

Аварії та нещасні випадки на полігонах.
Завжди є заклАд на певний можливий процент таких нещасних випадків на навчаннях - то порівняймо кількість навчань у мирний час, і зараз, під час війни.
Звичайно, цей страшний процент виросте.

Досі я мало зустрічала статистики по смертях військових (ветеранів) у тилу. Чи то про таке намагались мовчати, і раптом вирішили говорити. Чи то дійсно виросли ці цифри.

Мені страшненько уявити, що буде після війни.

... я б хотіла висловити співчуття нашій колезі у страшній втраті.
Але слова безсилі.
Сука війна - не знаю, що сказати ще, крім цього.
Сука війна.

Досить топтати труп ворога. Це принаймні недостойно.
Згадайте краще про своїх.
УСІХ загиблих за останні тижні - хоча б тижні.
Загиблих на війні і в тилу, після війни - бо якби не сука-війна, вони були б живими.


Реквізити Ф.О.Н.Ду Діани Макарової --- https://www.facebook.com/fondDM/posts/1615417812050324
argument_q: (11 два цвета)
https://www.facebook.com/diana.makarova.37/posts/1491566927570670
http://lenta-ua.dreamwidth.org/485570.html


- Діана, ми голодні! Я не плачу. – схлипує. – Просто в нас скінчились памперси. Нам видають по два на тиждень.
- ЩО??? Два памперси на тиждень???
- Ну да. І суміші кінчаються. Ми вже останню коробку тягнемо, тягнемо…

Це вони живуть в такому спеціальному будинку, куди йдуть одинокі матері-сироти. Це наша держава щедро виділяє по два памперси на тиждень.

* * *

На картці мало, дуже мало. Те, що там є, не покриє на сьогодні потреби цих дітей та їх новонароджених дітей.
І я починаю піднімати тих спонсорів, хто колись звертався до мене з проханням «підібрати якийсь дитбудинок, де потрібна допомога»
Я телефоную й розповідаю, що в дитбудинках зазвичай сито й весело. Що ця ніша не так тривожно б"є в набат, як діти-випускники, непотрібні нікому, окрім нас.
Я починаю розповідати цим спонсорам про дітей, які взимку кутаються в ковдри і сплять без подушок в своїх гуртожитках, бо подушками затикуються щілини у вікнах.
Я розказую цим людям про два памперси на тиждень, про те, як ці молоді матері розтягують останню коробку суміші, з жахом і тривогою відраховуючи дні, коли вона закінчиться.

- Ми розуміємо. – відповідають мені спонсори. – Але і ви зрозумійте, що ці ваші діти вже дорослі. І наша допомога буде…. еее… невиграшно виглядати. Ви ж розумієте, про що ми кажемо? Над нами ж теж спонсори. І спонсорам хочеться бачити дитячі мордашки, а не ваших оцих мамок… До речі, а чому вони не вийшли заміж?

І я кладу трубку…

* * *

Чи ж можна у наш час, щоб діти голодували?
Та й два памперси на тиждень – це якесь знущання від нашої жалісливої держави.

- Мене пожаліли, то пустили з дитиною сюди пожити.
- Мене пожаліли, то не стали брати грошей за кесарево.
- Мене пожаліли, то виділили кімнату в якомусь гуртожитку. Але там зараз поки що жити не можна, там чорні стіни. Там колись хтось помер. Я ось отримаю гроші за дитину, зроблю ремонт. Може, мене пожаліють та дадуть гроші швидше?
- Мене пожаліли, то дозволили вже з животом не приходити на останні дні навчання. Але за це сказали принести двісті гривень. Або фарбу для ремонту.

Жалільники прокляті.

Не треба їх жаліти, чуєте?
Це сильні душі. Хтось з них уперто йде вчитись. І ці два місяці між училищем та технікумом, до якого вони вступили – стипендії не буде. Ці два місяці нам їх годувати. А потім вони самі. У них є ще гордість, і чимало.
Хтось обрав материнство, чи воно їх обрало – і ці малявки, які самі недавно від ляльок, виявляються непоганими матерями.
Я ніколи не покажу вам їх фотографії, навіть для звіту - а в мене величезний архів тих фото, де ці діти отримують від нас пакети, мішки, ящики з продуктами. Потім - медикаментами, памперсами, сумішами для їх новонароджених дітей.
Я не покажу вам цих фото, бо дітям жити. Не треба їм світити свої мармизи на увесь інтернет.
Сама ж я іноді ті фото розглідаю. Цікаво спостерігати, як вони ростуть - ростуть й дорослішають, незважаючи ні на що.
У них нелегке життя. Але - не треба їх жаліти.
Але допомогти потрібно.
Бо не можна, аби в наш час були голодні діти. Навіть, якщо цим дітям вже аж від шістнадцяти до вісімнадцяти.
Навіть якщо це не так виграшно виглядає, як бачиться це деяким спонсорам.

Картка для допомоги цим дітям:
4731 2171 1344 8573, Приватбанк, Анна Косінова

https://www.facebook.com/diana.makarova.37/posts/1491566927570670
argument_q: (11 два цвета)
Время от времени буду повторять этот пост. Где брать новости?


[personal profile] levkonoe, тэг --- хроники газовой гангрены

[personal profile] murysia, тэг --- украина
или
она же в ЖЖ --- http://users.livejournal.com/-m-u-/ (тэг - украина)

ВОЛОНТЁРЫ --- [community profile] lenta_ua, тэг --- фонд
или
прямо на фейсбуке, они же --- https://www.facebook.com/fondDM/posts/1615417812050324

Крым --- oleg-leusenko в жж, тэг --- Крым
или
те же материалы --- https://crimeaua1.wordpress.com/

Хорошие Новости в жж ibigdan, тэг --- Хорошие новости
argument_q: (11 два цвета)
За посиланням - світлини, що дуже багато додають до тексту:

https://www.facebook.com/diana.makarova.37/posts/1480510195343010

На ДРИМІ про ФОНД - у спілці [community profile] lenta_ua по тегу
фонд --- http://lenta-ua.dreamwidth.org/tag/фонд

* * *


ФОНД Діани Макарової: ПРИБИРАТИ ЗА СОБОЮ - ЦЕ КРУТО!
ПРИБИРАТИ ЗА СОБОЮ - ЦЕ КРУТО!

знаєте, що робить досвідчений волонтер, прибувши на нову для себе позицію, знайомлячись з новим для команди підрозділом?
Волонтер, якому за короткий час знайомства й спілкування потрібно зрозуміти, чи варто співпрацювати з цим підрозділом?
Чи варто витрачати дорогоцінні народні гроші на цих військових?
Наскільки потрібна допомога й яка?
Чи не вилетять гроші, затрачені на допомогу, в трубу або на ОЛХ?
Наскільки рішучий тут командир, досвідчений зампотєх та порядний зампотил (ну-ну, не посміхайтесь, слова "порядний зампотил" лише здаються оксюмороном, буває всяко, знаєте)

Досвідчений волонтер, приїхавши на нову позицію, одразу йде до туалету.
Да, братці - там буде відповідь на усі питання.
Коли ви вже з полегшеннм зітхнете, "оправівшись і закуривши" після довгої тряскої дороги - ви озирнетесь довкола і можете виносити вердикт.

Ми бачили такі туалети, з яких людину хіба виносити вперед ногами, якщо раптом людина там затрималась на півтори секунди довше.
І ми бачили храми.
Туалет-храм на позиції, в лісі чи посадці, дбайливо огорнутий чорною плівкою, або вибудований зі свіжих дощок, забезпечений не лише блоком туалетного паперу, дбайливо вивішеного поруч з... ну, ви зрозуміли - а ще й стосом вологих серветок, прикрашений смішними або страшними написами (для прискорення процесу?) - то не утопія. Ми таке бачили в асортименті.
І, вже вийшовши з храму або навпаки з брудезного чистилища, ми розуміли, що побачимо на позиції.

Я, досвідчений волонтер, заявляю - туалет підрозділу є дзеркалом підрозділу.
туалет позиції є дзеркалом позиції.
То найперше, що будується, коли заходять вояки на позицію. То найголовніше, до чого прикладується рука оцієї хазяйновитості, притаманної справжнім українцям.
Про таку вражаючу хазяйновитість я вам і розкажу.

... машини виїхали до шлагбауму і перше, що побачили - імпровізоване футбольне поле.
Ми бачили багато - спортзали просто неба, з тренажерами, привезеними з ППД чи знайденими тут же, в розбитих хатах. Телевізори у бліндажах, прямо на передовісінькій передовій.
Але щоб майже справжнє, хоча і невелике, особисте футбольне поле - таке стрічається нечасто.
Далі ми проїхали тінистою алеєю - і я не можу інакше назвати цю акуратну, неначе підметену мітлами, цю доріжку, прокладену між високими деревами й прорідженими кущами старої густої посадки. І виїхали на площу.
Власне, це була галявина. Але настільки вичовгана, витоптана і виметена - що нагадувала армійський плац.
Ми вийшли з машин і тут же були зметені з ніг хвостами двох звірюг та акуратно обслинені їх добродушними пащеками.
Собаки виглядали чистими, вичесаними ба навіть викупаними. Не товстими, не худими - а в міру годованими, неначе за дієтою кінолога, який готує псів на собачу виставку. Шерсть виблискувала так, як і годиться виблискувати шерсті любленої собаки.
- Вперше бачу на фронті таких холених собак. - сказала я, закурюючи. - Тут підібрали чи з собою привезли?
- З собою. Завжди за собою возимо. - пояснили мені.

Женя й Санді обнімались з звірюгами, я озиралась довкола. Докурила, озирнулась в пошуках баку для сміття. Баку не було. Розумно - яке може бути сміття, коли цей плац оточували кухня, столова та камінний зал?
Зазвичай я не кидаю "бички" на землю, де б не знаходилась. Чи на києвських вулицях, а чи на фронті, в полі й у лісі я ніколи не викину недопалок під ноги. Я маю спеціальну попільничку, яка герметично закривається й сама гасить недопалок, а потім непомітно ховається в кишеню чи в сумочку. І не воняє застарілим тюиюном, бо ж герметична.
І де були мої мізки, коли, збираючись на цей рейс, я забула її взяти з собою?
Тому я озиралась довкола у пошуках акуратного пакету для недопалків чи ще чогось пристойного, вже поклацуючи замочком сумочки, щоб тихенько й присоромлено сховати недопалок там.
Хтось взяв недопалок з моєї руки, і я почервоніла, вдячно кивнувши. Мені кивнули у відповідь і десь, можливо навіть у повітрі, чи невидимому утилізаторі, непомітно розчинили це обурливе сміття.
Я посміхалась задоволено.
Я посміхалась захоплено.
Мені вже не потрібно було йти з інспекцією ні до якого туалету, я розуміла усе, що бачу - але одразу після концерту екскурсію організували нам усім.

Ми побачили те, що й сподівались побачити - літню кухню під навісом, столову з чистими столами, і теж під відкритим небом. Зал для відпочинку, з круглим відкритим каміном, викладеним з невеликих валунів.
Ми побачили пожежний щит і навіть дошку для політінформації - усі інформаційні листи на ній мали свіжі дати, отже дошка висіла не для галочки, оновлювалась постійно.
Бліндажі, в які нас завели, теж виправдали наші очікування - чисто, добротно, дбайливо.
Потім нам показали справжню сауну поруч з медичним кабінетом. І ще одну сауну, яка лише будувалась.

Усе це виглядало бівуаком - зразковим, неначе з картинки. Але не відчувалось жодної в тому нарочитості, яка обов"язково відчувається у військових частинах з їх пофарбованими білим бордюрами й зеленим - травою, та плацем, вичищеним за допомогою салаг та зубних щіток.
Після концерту усі розбрелись - хтось сів кружка біля каміну, хтось пішов розвішувати на мотузки випрану форму. На нас дивились приязно, посміхались, неголосно підказували нашим екскурсоводам:
- До Дока їх зводіть. Там є на що дивитись.

Тобто, не відчувалось, що тут карають прибиранням, роздаючи наряди поза чергою. А відчувалось просто - тут живуть і працюють люди, які звикли облаштовувати своє житло добротно, якісно і чисто.

А потім нас повели до Дока. І лабіринтами, викладеними щитами ДСП, ми пройшли до чистенької сауни. З душем, між іншим. Власне, душеві тут були скрізь.
Під акомпанемент солодкого повизгування дівчаток, Док яскраво розповідав про бурундучків, яких він тут підгодовує. Дівчатка вимагали бурундуків, Док добродушно відбивався.
А я нарешті вирішила пройти до туалету. Мені вклали в руки вологі серветки і показали напрямок - і я заглибилась у хащу.
Я йшла по доріжці, викладеній мозаїкою з дебелих дерев"яних дисків, до половини товщини забитих в грунт. Гарненький туалетний будиночок стояв за ровом. Сходи на схилах рову були викладені з половинок колод.
Білочка стрибнула над головою. Чи то був той легендарний доків бурундучок. І тут я не витримала:
- Я на позиції чи в лісовому санаторії? - заволала я. - Як ви це робите?
Мій крик підхопила лісова луна, і площа перед доковим хутором відповіла мені реготом.
- Важкою працею. - відповів мені командир, підходячи й беручи під лікоть, аби перевести через ті колодкові сходи. - Далеко не всі того хотіли, але ми їх переконали. Зараз подобається всім.
- Дякую. Не проводжайте. - знову почервоніла я.

Я увійшла до туалетного храму. Ну, так, усе як і заявлялось - цей туалет був дзеркалом підрозділу та батальйону.
Відповідь на свої питання я отримала, повернувшись до чистої столової та поглянувши на один з плакатів:

"ПРИБИРАТИ ЗА СОБОЮ - ЦЕ КРУТО!"

от і вся доктрина.
Фотографій робили мало - позиція досить закрита, і ми боялись, що раптом до кадру попаде щось заборонене.
А часом ми просто забували фотографувати від захвату - позиція вразила нас усіх.
Розташована на фронті, дуже близько до передньої лінії. На самій лінії цій позиції і сенсу нема знаходитись. Але це фронт, неприкритий в своїй брутальності - з підвозом води та продуктів, з маскувальними сітками на усьому, що може видати, з металічним присмаком тривожного військового запаху, що йшов від великих, захованих під сітками, звірів.

ПОТРЕБИ:
їх небагато. Підсвітки на бусолі, планшети для коригування, трохи медикаментів, в основному терапія.
і корм для бурундучків. Повинні ж ми їх нарешті побачити, коли приїдемо туди ще раз?
:)
А ми приїдемо обов"язково. Працювати з таким підрозділом - то честь для нас.

Якщо ви хочете допомогти фронту разом з нами - ось тут знаходяться наші реквізити
https://www.facebook.com/fondDM/posts/1615417812050324
А ми завжди вам вдячні, люди. І вдячні отим чудовим, хазяйновитим хлопцям, дивлячись на яких, віриш у свою армію і пишаєшся нею.

прим
Чия позиція? Чи це теж секрет? - запитає прискіпливий читач.
Не секрет. Це Айдар.
Я ж вам казала вже не раз - за що ми любимо Айдар?
По-перше, це красиво...
argument_q: (11 два цвета)
Реквизиты Ф.О.Н.Да Дианы Макаровой - https://www.facebook.com/fondDM/posts/1615417812050324

Источник: http://lenta-ua.dreamwidth.org/457033.html ---
ФОНД Дианы Макаровой: НЭ НАДА ВАЙБЕР!


ВАЙБЕР:
- а истчо нам нада.....

Далі список

Я:
- Ок. А ти не міг би усе це писати смс?
- Аааааа? Ну да, канєшна!

Проходить пару днів. Для чогось лізу в вайбер. Там, від того ж абонента:
- А ще нам треба...
далі список.

я опускаю руки.

ПРИВАТ ФЕЙСБУКА:
- Ди, привет. Нам ещё нужно...
Следует список.
Вдыхаю. Выдыхаю. Говорю:
- Ок. Всё это есть, а ту малость, которой нет, докупим. Но у меня просьба. Ты не мог бы всё это перевести в смс?
- Да, конечно!

Приходит смс, не вопрос. Но через два дня в фейсбуке, от того же абонента:
- Да, и ещё добавить к списку...

Следует список.

Я опускаю руки...

ЛИЧКА Ф.О.Н.Д.а:
- Здравствуйте, я такой-то из там-то. Нам нужна помощь в приобретении... Если нужно, мы представим все требующиеся письма от комбата, комроты, замполита, и комбрига. И дже зампотыла.

Я отвечаю:
- Мой номер 066 291 31 93. Прошу звонить или прислать смс

Звонка нет. Через месяц снова, от того же абонента:
- Нам уже не нужно, мы уже достали то, в чём вы так и не помогли. Но теперь можете ли вы наконец помочь нам приобрести.........

Я отвечаю:
- Мы не имеем возможности часто проверять сообщения в Ф.О.Н.Д.е. Прошу звонить мне по номеру...... или прислать смс......

Дальше тишина.
Через полгода вдруг случайно встречаемся и знакомимся на фронте. Он:
- А мы к вам обращались. Вы нам так и не помогли.
Я:
- А почему вы не перезвонили? Я же давала вам номер телефона.
Он:
- Нууууууу... а у нас связи не было!

Полгода?
Интернет был, а телефонной связи не было?

Я опускаю руки...

Это не каприз.
Это правило, однажды созданное Ф.О.Н.Д.ом - для заявки достаточно двух вещей - СМС-ки и нашей проверки.
Почему не Вайбер, Телеграмм? - это есть не у всех.
Почему не приват фб? - фб есть не у всех.
Но телефоны есть у всех - следовательно, есть возможность написать смс.
Самое демократичное, самое простое, самое проходящее - даже там, где не проходят звонки, пройдут смс.
СМС писать всё сложнее с каждым годом. Приходит время Вайбера. СМС - нечто уже непривычное.
Или вот фейсбук. В 14-м лете, первого года войны, редкие бойцы имели у себя смартфоны, фейсбук опять же. Тогда достаточно было запостить несколько картинок с передовой и постов "Мы держимся!" - и ты герой фейсбука.
Сейчас герои все. Сейчас смотришь профиль, видишь воина в камуфляже, начинаешь читать страницу - и сразу не поймёшь, так он воюет или где?
Простыни текста, постеры и демотиваторы. Откуда он их берёт? Да он воюет или где?
Вы не поверите - воюет. И ещё как.
Вы знаете, когда я приезжаю на фронт, ловлю себя на том, что я меньше в теме фейсбучных скандалов, чем некоторые наши бойцы.
И это не потому что они не воюют. Воюют, мама-не-горюй. Просто интернет на смарте - это стало так близко, так легко. И, когда обстрелы не плотно - отчего же не набить текстик или не ввязаться в срач?
И я это понимаю. Я даже это приветствую. Я всегда дралась за то, чтобы уменьшить пропасть между фронтом и тылом.
Но...

Нам нужно ежедневно сверять заявки. И я не могу бегать, проверяя личку страницы Ф.О.Н.Д.а, своей страницы, Вайбер, Телеграмм и - ах да, конечно, СМС!
Я бы, может, и побегала. Но у меня столько фейсбучных сообщений в день, что мне придётся листать их и листать, пока найду твой, боец, вчерашний список.
О Вайбере я постоянно забываю. Ну, нет у меня работы в Вайбере.

И вообще. Братцы.
Ну, я не понимаю!
Ну, если вам несложно даже сделать письма от комбата, кобрига, зампотыла и даже комроты - ПОЧЕМУ ВАМ ТАК СЛОЖНО НАПИСАТЬ СМС?

Нам не нужно письмо от комбата.
Нам не нужны мокрые печати и мокрые же подписи.
Мы сразу, с первых дней войны, постарались максимально дистанциироваться от всей этой бюрократии.
Мы выбрали самое простое - СМС.
Причины:
- просто
- есть возможность у всех
- дойдёт, даже если со связью плохо
- а не дойдёт - ваш телефон вам сообщит об этом, и вы отправите опять
- не потеряется и не забудется оттого что я забыла проверить Вайбер, потому что Вася позвонил и сказал, что у него там сообщение, не добежала до фейсбука, потому что там висят уже четыре заявки от Олега, пропустила приватное сообщение в Мессенджере, а Петя так и уверен, что я о нём знаю

Да, и вот это:
- Нет, я не могу написать смс, я могу только надиктовать. Записываете?

Это не проходит. Нет, не записываем. Потому что мы тоже можем не сидеть в этот момент в уютном кресле у экрана, как и вы. Мы можем где-то мчаться по такой дороге, о которой вы и сами прекрасно знаете. И записать под диктовку - ну, нет возможности, извините.
Не обидно?
Не обидно.
Кто ведёт полевую жизнь - может понять других, ведущих точно такую жизнь.

И вот ещё:
- Я ж вам третьего дня звонил! Я ж говорил, что нам надо форму 50/4, берцы 43, форму 48/3, берцы 41, форму 58/6, берцы 47, и футболок пять штук, и ещё бинокль кратностью восемь, и ещё планшет... А, да. И ещё дальномер!

Надо же...
И почему я не запомнила?
Не, не проходит.

Если хотите - это первая проверка важности заявки для вас.
Если вы выполните МИНИМАЛЬНОЕ требование - мы ставим вам плюс. И работаем дальше.
Не обидно?
Не обидно.

... пишет в приват Ф.О.Н.Д.а
- Здравствуйте, меня зовут Такой-то, из Там-то. Мне необходимо Нечто для Вот Этого...
- Здравствуйте. Позвоните мне по номеру ..... или напишите смс.
Звонит. Задаю уточняющие вопросы. Прошу зафиксировать завяку в СМС.
Получаю СМС.
Далее заявка идёт в гуглдок, и сразу включается в работу.
Проверяю через знакомых. Есть такой, положительные характеристики.
Получает передачу. Присылает фото - получено. Вот конечный результат.
Апогей - короткий благодарственный пост. Сдержанно, корректно.

Как редко. Но как приятно.

Приятно от всего - и в первую очередь от цепочки, когда-то разработанной нами, пойманной на лету, после минимальных уточнений - быстро, оперативно, красиво.
Воюй, друже.
А только в промежутках расскажи - откуда у тебя такая дисциплина?
Почему ты можешь ТАК - а некоторые не могут?

И вот - я нашла слово. Дисциплина. Вот ключевое.
Минимальные правила - чёткое исполнение. И в этом признак уважения сторон друг к другу.
Давайте ж уважать друг друга, мальчики?

Не обидно?
Не обидно.

https://www.facebook.com/diana.makarova.37/posts/1451645708229459

Реквизиты Ф.О.Н.Да Дианы Макаровой - https://www.facebook.com/fondDM/posts/1615417812050324
argument_q: (11 два цвета)
Ориінал --- http://ibigdan.livejournal.com/20464033.html

Всем привет! Сегодня стартует предзаказ книги "14 друзей хунты".

Полгода назад мне пришла в голову идея - собрать в одной книге самые яркие военные, волонтерские и блогерские истории о нашем "времени перемен". Виктор Трегубов, Борис Гуменюк, Максим Музыка, Оксана Чорна, Сергей Сергеевич, Юрий Руденко, Мартин Брест, Серж Марко, Ярослав Матюшин, Елена Суетова, Павел Белянский, Андрей Алехин, Олена Степова - все выбрали лучшее из написанного, или написали специально для нее обалденные тексты!



Моя история веселая (и не только моя :-)) У многих - тексты до жути пронзительные, очень сильные... Книга никого не оставит равнодушным - именно такой она задумывалась, и такой получилась. Спасибо вам, ребята!

И обращение к читателям: нас не так много - украинцев, занимающих активную жизненную позицию. В персонажах нашей книги каждый найдет себя, и обязательно откроет что-то новое.

Но... Люди могут банально не узнать о "14-ти друзьях хунты". У кого есть возможность - помогите с промо!

И заказывайте, конечно! Ведь лучшая рекомендация - личный отзыв!

Дмитрий Якорнов
argument_q: (11 два цвета)
Оригінал --- http://zulikhan.livejournal.com/202669.html"

Попросили написать, что сейчас происходит в Украине.
Происходит позиционная война между украинской армией и подчиненной России армией боевиков - частично местных (их большинство), частично российских. Кадровых российских солдат сейчас немного, т.к. при позиционке надобность в их массовом использовании снижается.

Почти все сообщения СМИ с обеих сторон полностью лживы. Присутствовала при одном обстреле крупными калибрами, где пострадало, и серьезно, только имущество мирных жителей, и был один легкораненый солдат. Вражеские же СМИ сообщили, что погибло несколько десятков украинских военнослужащих.
Украинские СМИ врут менее нагло, с меньшей фантазией, но зато рабски повторяют официальную ложь государственных структур.

Перспектив быстрого окончания войны нет.

Так называемые "минские соглашения" не соблюдаются. Каждая из сторон винит в их нарушениях противника, но на самом деле нарушают и те, и другие. Единственное условие для проведения обстрела или вылазки - отсутствие поблизости контролирующих инстанций.

Там, где украинская армия достаточно сильна и мотивированна, происходит ползучий захват так называемой "серой зоны" и небольших вражеских опорников. Это происходит уже очень давно, но раньше замалчивалось, а теперь периодически попадает в прессу и называется "тактикой лягушачьих прыжков".

Там, где украинская армия недостаточно сильна и мотивированна, то же самое делает противник. В целом - наблюдается небольшой плавный перевес в сторону Украины.

Прошлой осенью мы по просьбе военных прошли в одном месте "серую зону" (небольшой лесок), сняли инженерку и выкурили оттуда малочисленный вражеский секрет. После чего долго уговаривали военных этот лесок занять. Они на это не пошли, т.к. понимали, что придется активно зарываться, то есть, закапываться, а противник будет их оттуда выносить артой, чего им сильно не хотелось. На сегодняшний день этот лесок занят противником. Был бы занят нами - с него прямой путь на важный вражеский укрепрайон. И так далее.

Там, где украинских военных не смущает, что их будут выносить артой, они продвигаются вперед. Занимают вражеские позиции, и если это удается сделать тихо ("тихо", в основном, означает без потерь), то эти позиции уже наши. Если же случаются потери, а потери сейчас никто не замалчивает, поднимается шум, автоматически становится известно о свежевзятой позиции, и перепуганные то ли штабные генералы, то ли лично главнокомандующий приказывают оттуда отойти, чтобы не обвиняли в нарушении "минских договоренностей". После этого позиции либо оставляют, проклиная все и всех, потому что за них заплачено кровью, либо не оставляют, но сообщают наверх, что оставили. Взятые нами позиции на генштабовских картах еще несколько месяцев числятся вражескими, здесь это нормально )) Генштаб живет своей жизнью, фронт своей.

Так называемые "добробаты", или "тербаты", или "карбаты", или "нацбаты", о которых постоянно кричит вражеская сторона - дескать, это они неподконтрольны Киеву и постоянно открывают огонь - де-факто давно не существуют. Они, за очень небольшими исключениями, поглощены официальными силовыми структурами и растворены в них, перестав быть целостными подразделениями. На передовой находятся только подразделения, подчиненные Минобороны, остальные ведомства не воюют либо воюют малыми группами тайно, по негласным договоренностям с местным армейским руководством. Без согласованного плана и без приказов уже давно не воюет никто, всякая "махновщина" закончилась.

В армии и в целом на фронте стало намного больше порядка. Пьянство по-прежнему остается серьезной проблемой, но не такой, как год назад. Есть целые большие участки фронта, где солдаты на передовой вообще не употребляют спиртное.

Говорят, что призывников на передовой уже не осталось, только контрактники. Это похоже на правду, потому что призывников я действительно давно не видела, с прошлой осени. Среди контрактников есть люди, пошедшие в армию просто от безработицы, но все чаще встречаются настоящие мотивированные солдаты, умеющие и желающие воевать.

Практически полностью, или на очень значительный процент, истреблено мародерство и прочие неизбежные "прелести войны". Грабящих, беспределящих, обижающих мирное население и т.д. беспощадно отлавливают и судят.

Закручивание гаек произошло страшное, и оно имеет тенденцию продолжаться. Недавно менты в нарушение всех законов запретили ввозить в Донецкую область ЛЕГАЛЬНОЕ оружие. То есть, заставили абсолютно всех снайперов нарушать закон, объезжая блокпосты по проселочным дорогам. Воевать-то нужно, а в ВСУ нормального снайперского вооружения нет. Поэтому люди оформляют себе разрешения и на деньги волонтеров покупают дорогие импортные винтовки - которые ныне и возят на фронт и с фронта в объезд блоков либо используя "корочки" разных серьезных людей.

В армии осталось еще очень много типично советского идиотизма, в стиле "копайте здесь, а я пока пойду и узнаю, где надо". Быт солдат-контрактников относительно нормален и устраивает их, только когда они на "нуле", то есть, на линии соприкосновения с противником. Когда же их выводят с передовой, условия скотские и отношение тоже.

О том, что происходит в мирной жизни, иншаАллах, напишу как-нибудь потом.

August 2017

M T W T F S S
 1 2 3 4 5 6
7 8 9 10 1112 13
1415 1617181920
21222324252627
28293031   
Page generated Wednesday, 16 August 2017 13:09
Powered by Dreamwidth Studios