Saturday, 22 July 2017

argument_q: (12 бойкот)
http://ukrmir.info/vyi-eto-i-est-voyna/?utm_source=push-notification&utm_medium=push-world&utm_campaign=push

Говоря «на» Украину, вы вкладываете копеечку в войну.

Говоря, что виноваты обе стороны и все не так однозначно, вы даете рубль на войну.
Говоря, что в Украине идет гражданское противостояние, вы вкладываете два рубля в войну.
Приезжая в оккупированный Крым, вы щедро даете сто рублей на войну.
Называя украинский народ братским, а родину единой, вы даете тысячу рублей на эту войну.
Поддерживая власть и Путина, вы отдаете всё, чтобы война продолжалась.
Не протестуя, не возражая, а безропотно и бессловесно сидя дома, уставившись в телевизор, вы надежно застраховываете свои персональные, посильные вклады в массовые убийства украинцев.
Вы — это и есть война. И она вам нравится.

Еще иногда, когда вам скучно и не хватает разнообразия, вы предлагаете помириться — без циничного лицемерия и кривляний на костях, вы никогда не любили воевать.

Пытаясь унизить и принизить другие народы и культуры, вы унижаете прежде всего себя.
Ставя себя выше других по национальному признаку, вы уменьшаетесь сами до размера ничтожеств.
Свято веря в любую ложь, вы становитесь соучастниками разрушительных последствий этой лжи.
Поэтому вы — это и есть война. И она вам нравится.

А генеральными спонсорами выступают публичные личности — актеры, режиссеры, спортсмены, журналисты, писатели, музыканты. Замалчивая войну и не говоря ей «НЕТ» на свои миллионные аудитории, публично не называя виноватых и гастролируя на оккупированных территориях, шастая на поклон в Кремль, они максимально продлевают срок этой страшной войне на востоке Украины.

«Не слышали», «Не знали», «Что от нас зависит»? Зависит всё. Вы по кирпичикам от самого фундамента до пика строили и выстроили это уродливое здание войны. Педалируя шовинистским предлогом «на» и пользуясь риторикой великодержавного русского мира, вы создаете благоприятную для этой войны атмосферу в обществе, неосознанно или специально оправдываете её. А вершиной этой архитектуры насилия, которая позволила вести вашему государству вероломную войну с украинским народом, является ваше преступное бездействие. Так что от вас, российские граждане: актеры, трактористы, певцы ртом, пенсионеры, инженеры, зависит абсолютно всё. Потом не удивляйтесь — «почему нас так не любят» и уж точно не смейте возмущайтесь, когда за всё придётся отвечать сполна.

Александр Тверской

http://ukrmir.info/vyi-eto-i-est-voyna/?utm_source=push-notification&utm_medium=push-world&utm_campaign=push
argument_q: (11 два цвета)
Оригінал --- http://gorky-look.livejournal.com/173947.html


Хотел добить и выложить сегодня третий парт «Дороги во все стороны». Не судьба. Новости не располагают к веселому. Пусть полежит денек. Не испортится.


Вопрос — большие потери понесли вчера наши ребята или не очень, сродни вопросу: кого ты больше любишь, папу или маму? В этом, казалось бы простом вопросе, кроется этическая ловушка: на самом деле приходится отвечать — кого ты любишь меньше. Именно это чувствуют дети, и теряются. Но находят ответ и говорят: «Обоих больше люблю». Для детей правда важнее логики.

Взрослые люди в ответ на подобные вопросы просто посылают нахуй.

Мы всегда теряем бесконечно много, даже с одним человеком, а вчера... вчера мы просто потеряли больше, чем обычно.

***
Спросил меня одно существо - "зачем укры на колени становятся, когда им с фронта мертвых привозят? Для пафоса или для пропаганды?" Нет, существо. Для того, чтобы больше на колени ни перед кем не становиться.

***
Спасибо, вояки, за службу и защиту. Слава Украине.

Герої не вмирають.

argument_q: (11 два цвета)
https://www.facebook.com/diana.makarova.37/posts/1491566927570670
http://lenta-ua.dreamwidth.org/485570.html


- Діана, ми голодні! Я не плачу. – схлипує. – Просто в нас скінчились памперси. Нам видають по два на тиждень.
- ЩО??? Два памперси на тиждень???
- Ну да. І суміші кінчаються. Ми вже останню коробку тягнемо, тягнемо…

Це вони живуть в такому спеціальному будинку, куди йдуть одинокі матері-сироти. Це наша держава щедро виділяє по два памперси на тиждень.

* * *

На картці мало, дуже мало. Те, що там є, не покриє на сьогодні потреби цих дітей та їх новонароджених дітей.
І я починаю піднімати тих спонсорів, хто колись звертався до мене з проханням «підібрати якийсь дитбудинок, де потрібна допомога»
Я телефоную й розповідаю, що в дитбудинках зазвичай сито й весело. Що ця ніша не так тривожно б"є в набат, як діти-випускники, непотрібні нікому, окрім нас.
Я починаю розповідати цим спонсорам про дітей, які взимку кутаються в ковдри і сплять без подушок в своїх гуртожитках, бо подушками затикуються щілини у вікнах.
Я розказую цим людям про два памперси на тиждень, про те, як ці молоді матері розтягують останню коробку суміші, з жахом і тривогою відраховуючи дні, коли вона закінчиться.

- Ми розуміємо. – відповідають мені спонсори. – Але і ви зрозумійте, що ці ваші діти вже дорослі. І наша допомога буде…. еее… невиграшно виглядати. Ви ж розумієте, про що ми кажемо? Над нами ж теж спонсори. І спонсорам хочеться бачити дитячі мордашки, а не ваших оцих мамок… До речі, а чому вони не вийшли заміж?

І я кладу трубку…

* * *

Чи ж можна у наш час, щоб діти голодували?
Та й два памперси на тиждень – це якесь знущання від нашої жалісливої держави.

- Мене пожаліли, то пустили з дитиною сюди пожити.
- Мене пожаліли, то не стали брати грошей за кесарево.
- Мене пожаліли, то виділили кімнату в якомусь гуртожитку. Але там зараз поки що жити не можна, там чорні стіни. Там колись хтось помер. Я ось отримаю гроші за дитину, зроблю ремонт. Може, мене пожаліють та дадуть гроші швидше?
- Мене пожаліли, то дозволили вже з животом не приходити на останні дні навчання. Але за це сказали принести двісті гривень. Або фарбу для ремонту.

Жалільники прокляті.

Не треба їх жаліти, чуєте?
Це сильні душі. Хтось з них уперто йде вчитись. І ці два місяці між училищем та технікумом, до якого вони вступили – стипендії не буде. Ці два місяці нам їх годувати. А потім вони самі. У них є ще гордість, і чимало.
Хтось обрав материнство, чи воно їх обрало – і ці малявки, які самі недавно від ляльок, виявляються непоганими матерями.
Я ніколи не покажу вам їх фотографії, навіть для звіту - а в мене величезний архів тих фото, де ці діти отримують від нас пакети, мішки, ящики з продуктами. Потім - медикаментами, памперсами, сумішами для їх новонароджених дітей.
Я не покажу вам цих фото, бо дітям жити. Не треба їм світити свої мармизи на увесь інтернет.
Сама ж я іноді ті фото розглідаю. Цікаво спостерігати, як вони ростуть - ростуть й дорослішають, незважаючи ні на що.
У них нелегке життя. Але - не треба їх жаліти.
Але допомогти потрібно.
Бо не можна, аби в наш час були голодні діти. Навіть, якщо цим дітям вже аж від шістнадцяти до вісімнадцяти.
Навіть якщо це не так виграшно виглядає, як бачиться це деяким спонсорам.

Картка для допомоги цим дітям:
4731 2171 1344 8573, Приватбанк, Анна Косінова

https://www.facebook.com/diana.makarova.37/posts/1491566927570670

April 2025

S M T W T F S
   123 45
6 789 10 11 12
13 1415 16 17 18 19
20 21 2223242526
27282930   

Style Credit