ВСЕ БУДЕ УКРАЇНА!

Влада Росії створила систему секретних в'язниць для українських військовополонених
https://censor.net/ua/n3556740


*

США перемістили на Близький Схід 20 тис ракет проти "шахедів", які обіцяли Україні, - Зеленський. ВIДЕО
https://censor.net/ua/n3556769


*


РФ випустила 499 повітряних цілей по Україні. ППО знищила 479 з них
https://censor.net/ua/n3556846

Обирає цілі за допомогою ШІ: ГУР оприлюднило дані про новий російський ударний БпЛА V2U. ФОТО
https://censor.net/ua/p3556839

*

- Сили ППО працюють у Києві по ворожих дронах
https://censor.net/ua/n3556806
- "Шахеди" атакували Київщину: є пошкодження у Бориспільському районі
https://censor.net/ua/p3556829

- Війська РФ окупували Локню на Сумщині та просунулися в Кіндрашівці і Яблунівці
https://censor.net/ua/n3556725
- Доба на Сумщині: від ворожих обстрілів найбільше постраждали три райони, поранено 9 мирних жителів
https://censor.net/ua/n3556820
- Рашисти вдарили по Роменщині та Есманьській громаді на Сумщині: серед поранених - вагітна жінка
https://censor.net/ua/p3556739

Соліст Одеської опери та заслужений артист України Владислав Горай загинув під час волонтерської місії на Сумщині. ФОТО --- https://censor.net/ua/n3556793

- Зранку росіяни скинули 5 КАБів на Дергачівську громаду: чоловік загинув, його сина госпіталізовано
https://censor.net/ua/p3556741
- Росіяни атакували дроном кіоск у Старому Салтові: поранено трьох людей
https://censor.net/ua/p3556757
- Росіяни вдарили КАБами по околицях Харкова: сталася пожежа
https://censor.net/ua/n3556797
- 5 працівників дитячої залізниці в лікарні після удару РФ по Харкову, інструкторка на штучній вентиляції легенів
https://censor.net/ua/n3556752

- За добу армія РФ здійснила 144 обстріли прикордоння Чернігівщини, Сумщини та Харківщини
https://censor.net/ua/n3556843

- Окупанти масово атакували Рівненську область: били "шахедами" та ракетами, є поранений
https://censor.net/ua/n3556807
- Росіяни повторно атакували Рівненщину
https://censor.net/ua/n3556831

- 33 БпЛА знищено над Черкащиною: є пошкодження цивільної інфраструктури
https://censor.net/ua/p3556817

- РФ окупувала Новоолександрівку на Донеччині та просувається біля Новосергіївки, Котлярівки й Успенівки
https://censor.net/ua/n3556860
- Війська РФ ударили зі "Смерча" по Краматорську: постраждала промзона
https://censor.net/ua/n3556824

Операторка FPV-дронів Катерина (Мяу) Троян загинула на Покровському напрямку під час виконання бойового завдання. ФОТО --- https://censor.net/ua/p3556785

- Росіяни обстріляли житловий сектор Нікополя: поранено чоловіка
https://censor.net/ua/p3556761
- Росіяни били по Нікопольщині та Синельниківщині з артилерії та дронів: дві людини зазнали поранень
https://censor.net/ua/p3556778

- Росіяни атакували Запоріжжя: постраждав чоловік
https://censor.net/ua/n3556787
- Рашисти вдарили fpv-дроном по Приморському на Запоріжжі: поранено чоловіка, згорів будинок
https://censor.net/ua/p3556719
- Рашисти вдарили по Запоріжжю: дві жінки у важкому стані. Зруйновано будинки
https://censor.net/ua/n3556849

- Чотири людини постраждали внаслідок російських обстрілів на Херсонщині
https://censor.net/ua/n3556794

- Вогнеборці ліквідували на Миколаївщині масштабну пожежу, яка виникла через атаку дронів
https://censor.net/ua/p3556755


більше про обстріли України --- https://censor.net/ua/tag/1983/obstril


*

- Нові військові бази окупантів щодня фіксують у Маріуполі. У тимчасово окупованому Маріуполі російські війська продовжують розміщення нових військових баз, і фіксація таких об’єктів відбувається майже щодня
https://censor.net/ua/v3556850


*

- Батько американського мільярдера Ілона Маска, бізнесмен Еррол Маск прилетів до Москви. Він візьме участь у "Форумі майбутнього 2050", засновником і спонсором якого є підсанкційний російський олігарх Костянтин Малофєєв
https://censor.net/ua/n3556762

- Прем’єр-міністр Словаччини Роберт Фіцо погрожує заблокувати будь-які санкції, які ЄС запроваджуватиме проти Росії, якщо вони завдають шкоди національним інтересам його країни
https://censor.net/ua/n3556763


Науседа вимагає, щоб санкції проти РФ були схожі на "коктейль Молотова". Лідери країн Євросоюзу, не запровадивши, як обіцяли, жорсткі санкції проти Росії, підірвали довіру до Європи. Про це заявив президент Литви Гітанас Науседа
https://censor.net/ua/n3556742

Польща підіймала авіацію через ракетну атаку Росії по Україні
https://censor.net/ua/n3556815

Німеччина планує збільшити кількість бомбосховищ через загрозу війни з Росією
https://censor.net/ua/n3556746

+ Французький автогігант Renault виготовлятиме дрони в Україні
https://censor.net/ua/n3556792

*

+ Екіпаж МіГ-29 знищив ворожих операторів дронів на Херсонському напрямку точним авіаударом. ВIДЕО
https://censor.net/ua/v3556751
+ Воїни 3 ОШБр атакували замасковану техніку ворога: танк, АГС, міномет та вогневу позицію разом з росіянами. ВIДЕО
https://censor.net/ua/v3556717
+ Спецпризначенці із Нацгвардії лише за добу уразили три російські гаубиці. ВIДЕО
https://censor.net/ua/v3556758
+ Сили оборони уразили ворожі танки та міномет, які вели вогонь по наших позиціях на Покровському напрямку. ВIДЕО
https://censor.net/ua/v3556753

+ Дронарі 414-ї бригади зупинили штурм окупантів - знищено танк і БМП. ВIДЕО
https://censor.net/ua/v3556790
+ Окупанти в "плащах-невидимках" стали легкою ціллю для FPV-дронів наших нацгвардійців. ВIДЕО
https://censor.net/ua/v3556749


Загальні бойові втрати РФ від початку війни - близько 997120 осіб (+970 за добу), 10 915 танків, 28 934 артсистеми, 22 759 бойових броньованих машин. ІНФОГРАФІКА
https://censor.net/ua/n3556813

Росіянин здіймає руки догори і здається, після влучання українського дрона у його спільника. ВIДЕО
https://censor.net/ua/v3556827


*

Росія масово вербує африканців на фейкові вакансії, а потім відправляє їх на фронт в Україну. За останні місяці десятки, а можливо, й сотні чоловіків з Камеруну, Сенегалу, Зімбабве, Бангладеш та інших країн Росія заманила на неіснуючу роботу, які згодом стали піхотою для поповнення виснажених сил вторгнення російського диктатора Володимира Путіна
https://censor.net/ua/n3556842

*

+ Вночі у Татарстані протягом шести годин тривала повітряна тривога. Зранку мешканці Казані повідомили у мережі про потужну пожежу. ВІДЕО
https://censor.net/ua/p3556851

+ В Енгельсі третій день горить нафтобаза, уражена українськими безпілотниками
https://censor.net/ua/n3556760

+ Безпілотники атакували підприємство хімічної промисловості "Азот" у Тульській області РФ: сталася пожежа. ВІДЕО
https://censor.net/ua/p3556714

+ Завод, що виготовляв антени для "шахедів", уражено у Чебоксарах
https://censor.net/ua/n3556828

+ Атака на ракетний комплекс "Іскандер" у Брянській області: ліквідовано 8 російських військових, 5 - "300"
https://censor.net/ua/p3556733


Росія почала будувати укриття для літаків на своїх військових базах
https://censor.net/ua/v3556744

У ніч проти понеділка, 9 червня, мешканці Воронезької, Тамбовської й Нижегородської областей РФ чули вибухи на фоні атаки БПЛА
https://censor.net/ua/n3556814

Уражено літаки РФ, ймовірно МіГ-31 та Су-30/34, на аеродромі Саваслейка
https://censor.net/ua/n3556834

МЗС після нічних ударів РФ по Україні: Без міжнародного тиску Путін продовжить вбивати українських дітей
https://censor.net/ua/n3556284

Макрон: Тиск на Путіна мають посилити всі - від Бразилії до Китаю
https://censor.net/ua/n3556366

Україна в ОБСЄ: Викрадені Росією українські діти не є трофеями війни. Їхнє повернення має стати першим кроком у мирних зусиллях
https://censor.net/ua/n3556289

Росія змушує студентів з окупованих територій підписувати контракти з армією
https://censor.net/ua/n3556322


- Росія нарощує виробництво дронів: у 2025 планує виготовити 2 млн FPV за підтримки Китаю
https://censor.net/ua/n3556251

- РФ тестує свої військові дрони у Казахстані. У Казахстані підтвердили, що Росія випробовує свої безпілотники на території Західно-Казахстанської області
https://censor.net/ua/n3556333

- 5 червня парламент Словаччини ухвалив резолюцію, яка закликає членів уряду відмовлятися від підтримки нових санкцій і торговельних обмежень проти Росії в міжнародних організаціях
https://censor.net/ua/n3556332

- США не надаватимуть ППО для миротворців в Україні після війни
https://censor.net/ua/n3556325

Зеленський про удар по Херсону: Абсолютно хворі істоти. У світі є держава, здатна зупинити РФ, але досі не діє
https://censor.net/ua/n3556370

- Будівля Херсонської ОВА після ранкового російського удару. ФОТО
https://censor.net/ua/p3556248
- Російські окупанти завдали повторного удару по будівлі Херсонської обласної військової адміністрації, знищивши її
https://censor.net/ua/p3556341





*


- Ворожа атака на Луцьк: рашисти застосували 15 БпЛА та 6 ракет. Пошкоджені багатоповерхівки, є постраждалі
https://censor.net/ua/v3556435

- Рашисти влучили у промислові об’єкти Тернополя: містян закликали щільно зачинити вікна
https://censor.net/ua/n3556434

- На Сумщині ворог активно застосовує авіацію для прориву малих штурмових груп. Росія не припиняє обстріли прикордонних територій України. Під вогнем опиняються райони Сумської, Харківської та Чернігівської областей
https://censor.net/ua/n3556290

Чернігів під атакою "шахедів": безпілотник влучив поряд з багатоповерхівкою
https://censor.net/ua/n3556431

- Удари "шахедів" по житлових будинках Харкова. ВIДЕО
https://censor.net/ua/v3556308
- Росіяни атакували FPV–дронами Куп’янськ: постраждала жінка, зайнялися пожежі
https://censor.net/ua/p3556350

- Росіяни обстріляли рятувальників під час ліквідації пожежі у Слов’янську: поранено водія
https://censor.net/ua/p3556276
- Доба на Донеччині: ворог атакував три райони, загинула людина
https://censor.net/ua/p3556272

- Російський дрон атакував Нікополь: постраждав чоловік
https://censor.net/ua/n3556274
- Росіяни атакували Нікопольщину понад 20 разів протягом дня
https://censor.net/ua/p3556379

- Унаслідок атаки російського fpv-дрона загинув велосипедист на Запоріжжі
https://censor.net/ua/n3556323

- Ворог атакував Київ безпілотниками та ракетами, 4 людини загинули, 20 постраждалих. У кількох районах - пожежі
https://censor.net/ua/n3556427
На Київщині обстрілом пошкоджено колії, низка поїздів змінили маршрут, - "Укрзалізниця" Джерело: https://censor.net/ua/n3556436



більше про обстріли України за посиланням --- https://censor.net/ua/tag/1983/obstril


*

Нова тактика російських спецслужб: вербують українців, видаючи себе за СБУ
https://censor.net/ua/n3556252

*

+ Німеччина збільшить армію на 60 тисяч військових для стримування Росії, - Пісторіус
https://censor.net/ua/n3556357

*

+ До "коаліції РЕБ" приєдналися ще п’ять країн
https://censor.net/ua/n3556292

+ Люксембург збільшить на 50% допомогу Україні до кінця поточного року
https://censor.net/ua/n3556311

+ Україна отримає від Японії $3 мільярди за рахунок заморожених активів РФ
https://censor.net/n3556343


*

+ Українські воїни ударили ракетами по пусковим установкам ОТРК "Іскандер" на Брянщині
https://censor.net/ua/n3556257
+ У Генштабі підтвердили удар по підрозділу ракетних військ РФ у Брянській області. ВIДЕО. Сьогодні, 5 червня, підрозділи Збройних Сил України, у взаємодії зі Службою безпеки України та іншими складовими Сил оборони, завдали ракетного удару по району зосередження підрозділу ракетних військ РФ у Брянській області
https://censor.net/ua/v3556265

+ Екіпаж вертольота Мі-24 вогнем із бортової гармати збиває дрон-камікадзе "Shahed-136". ВIДЕО
https://censor.net/ua/v3556338
+ Оператор дрона-камікадзе одним ударом ліквідував двох окупантів, які вилізли із переліску. ВIДЕО
https://censor.net/ua/v3556247


Загальні бойові втрати РФ від початку війни - близько 993 910 осіб (+1160 за добу), 10 889 танків, 28 794 артсистеми, 22 685 бойових броньованих машин. ІНФОГРАФІКА
https://censor.net/ua/n3556441



*

+ Безпілотники атакували завод у Тамбовській області, який виробляє високотехнологічне обладнання для ракетної та авіаційної техніки. ФОТО
https://censor.net/ua/p3556439
+ Росіяни заявили про атаку на район Саратова та Енгельса. ВІДЕО+ФОТО
https://censor.net/ua/v3556429
+ Місцевий паблік повідомив про потужний вибух в районі аеродрому в Брянську. В ніч на 6 червня в районі аеродрому в російському Брянську
https://censor.net/ua/p3556420


*

Волонтерка Юсупова просить допомогти із придбанням дронів та засобів зв’язку для фронтових підрозділів
https://censor.net/ua/n3556376

Окупант-мародер вихваляється здобутками: "Мам, пап, два телефона собрал с трупов, деньги, автомат хороший. Сначала противно было. Сейчас нормально уже" --- https://censor.net/ua/v3553248

*

Премию Freedom House за защиту прав человека и демократии получил заключенный Россией крымчанин Мустафаев --- https://censor.net/ru/n3553522

Шпиталь на "Азовсталі" під час оборони Маріуполя. ФОТОрепортаж. 20 травня 2022 року українські підрозділи остаточно покинули територію заводу "Азовсталь", який залишався останнім рубежем українських військ у зруйнованому Маріуполі. Показуємо реалії цієї оборони з самого її епіцентру – за допомогою світлин, які зробив всередині "Азовсталі" бойовий медик полку "Азов" Асан Ісенаджиєв --- https://censor.net/ua/p3553567

Російські окупанти отримують накази вбивати українських військових, які потрапляють в полон --- https://censor.net/ua/n3553599


*

- Трамп у розмові з європейськими лідерами дав зрозуміти, що переконаний у перемозі РФ --- https://censor.net/ua/n3553576

- Європейців неприємно вразила розповідь Трампа про дзвінок Путіну. Європейські лідери, з якими Дональд Трамп поговорив після дзвінка Володимиру Путіну, не побачили в президенті США готовності чинити тиск на РФ щодо завершення війни в Україні --- https://censor.net/ua/n3553163

- Трамп після розмови з Путіним відмовився від свого заклику до припинення вогню в Україні --- https://censor.net/ua/n3553558
- Путін дурить Трампа, а той, схоже, навіть не усвідомлює цього --- https://censor.net/ua/n3553302

- Трамп не зміг завершити війну, бо навіть не намагався. Можна бути розчарованим або стурбованим результатом телефонної розмови Дональда Трампа із Путіним, але не здивованим. Президент США не зміг покласти край війні, оскільки і не намагався --- https://censor.net/ua/n3553455

- США проти включення пункту про підтримку України до комюніке зустрічі міністрів фінансів G7 --- Politico Джерело: https://censor.net/ua/n3553448

*

62% американців вважають, що США мають продовжувати військову підтримку України, - опитування --- https://censor.net/ua/n3553333


*


- Кандидат у президенти Польщі Навроцький готовий блокувати вступ України до НАТО --- https://censor.net/ua/n3553336

- Туск про готовність Навроцького блокувати вступ України в НАТО: Наступним буде капітуляція та поділ України. Прем’єр-міністр Польщі Дональд Туск розкритикував заяву кандидата у президенти Польщі Кароля Навроцького про готовність блокувати вступ України в НАТО.
"Перша і найважливіша вимога Путіна до України та Заходу - заборонити Україні вступати в НАТО. Навроцький щойно охоче підписав цей постулат. Наступним буде капітуляція та поділ України. Він теж його підпише. Це смертельно небезпечно для Польщі", - зазначив Туск --- https://censor.net/ua/n3553515

- Україна має бути в НАТО, це питання безпеки Польщі, а не особистих симпатій, - Туск --- https://censor.net/ua/n3553386

- Науседа: Невиконання обіцянки щодо членства України в НАТО вдарить по репутації Альянсу. Президент Литви Гітанас Науседа попередив, що у разі невиконання НАТО своєї обіцянки щодо членства України, це завдасть "величезного удару по репутації" організації --- https://censor.net/ua/n3553247

- Сподіваюся, що США змінять свою позицію щодо вступу України в НАТО, - Фредеріксен
Прем’єр-міністерка Данії Метте Фредеріксен зауважила, що рішуче підтримує вступ України до НАТО і сподівається, що Сполучені Штати змінять свою позицію щодо цього питання --- https://censor.net/ua/n3549857


- 26 членів Європейського парламенту закликали Єврокомісію припинити надання всіх коштів Угорщині, оскільки уряд Віктора Орбана порушує цінності і закони ЄС --- https://censor.net/ua/n3553605

- Президент Румунії Боложан підписав закон, що дозволяє військовим збивати "заблукалі" дрони РФ --- https://censor.net/ua/n3553047
- МЗС Румунії заявило про ознаки втручання РФ у президентські вибори: "Це було очікувано" --- https://censor.net/ua/n3552941
- Президент України Володимир Зеленський провів розмову із новообраними лідером Румунії Нікушором Даном та запросив його приїхати з візитом до нашої держави --- https://censor.net/ua/n3553060

- МЗС Польщі заявило про пошкодження військового меморіалу жертвам Катині у с. Мєдном (Тверська область РФ) --- https://censor.net/ua/n3553597

- Литва подала до Міжнародного суду ООН у Гаазі на Білорусь через спровоковану міграційну кризу --- https://censor.net/ua/n3553059
- Литва закликала країни регіону долучитися до її позову проти Білорусі --- https://censor.net/ua/n3553200

- Німеччина у понад 12 разів збільшить чисельність танкової бригади в Литві для стримування Росії --- https://censor.net/ua/n3553658

- Фінляндія завершила встановлення перших 35 км паркану на кордоні з Росією --- https://censor.net/ua/p3553541

- Кронпринц Норвегії Хокон 20 травня здійснив візит до України, ставши першим представником норвезької королівської родини, який відвідав країну за останні майже 20 років --- https://censor.net/ua/n3553230
- Зеленський зустрівся із кронпринцом Норвегії Хоконом: обговорили енергетику та зміцнення співпраці --- https://censor.net/ua/v3553292

- Велика Британія викрила кіберкампанію РФ, спрямовану на підрив допомоги Україні --- https://censor.net/ua/n3553564

- Британія запровадила масштабні санкції проти Росії --- https://censor.net/ua/n3553249

- Євросоюз запровадив санкції щодо РФ за використання хімзброї в Україні --- https://censor.net/ua/n3553299

- Франція відновила постачання авіаційного гасу для винищувачів ЗСУ --- https://censor.net/ua/n3553540

- Україна та Чехія домовилися про співпрацю у підготовці українських пілотів F-16 --- https://censor.net/ua/n3553281

- Бельгія поставить Україні літаки F-16 навіть раніше встановленого терміну, - міністр оборони Франкен --- https://censor.net/ua/n3553246


*

Подружжя херсонців судитимуть за допомогу в проведенні псевдореферендуму --- https://censor.net/ua/n3553274

Ще двоє агентів ФСБ, які вчиняли підпали на Закарпатті, отримали реальний термін ув’язнення, їх засуджено до 9 років позбавлення волі з конфіскацією майна --- https://censor.net/ua/n3553532

До 15 років тюрми засуджено агентку РФ, яка шпигувала за українською ППО на Донеччині --- https://censor.net/ua/n3553301


Підлітки повідомили про спробу вербування працівниками ФСБ: їх нагородили, - СБУ. ФОТОрепортаж --- https://censor.net/ua/p3553268


*

Дуже важка ситуація на Покровському напрямку. Воїнам потрібна допомога, - волонтерка Юсупова --- https://censor.net/ua/n3553528

Головний редактор Цензор.НЕТ Юрій Бутусов мобілізувався до лав Національної гвардії України --- https://censor.net/ua/n3553586

З ТОТ вдалося повернути 15-річного хлопця. Він понад три роки не бачився з батьком і мріяв повернутися на підконтрольну Україні територію --- https://censor.net/ua/p3552935

https://gur.gov.ua/content/narodnyi-suputnyk-bachyt-vse.html


“Народний супутник” бачить все!
5 травня 2023 року

“Народний супутник” бачить все! Спроможності Головного управління розвідки Міністерства оборони України виявляти ворожі цілі для подальшого пріоритетного ураження, аби завдати відчутних втрат російським окупантам, з вересня 2022 року кратно зросли.

Відтоді у розпорядженні воєнних розвідників опинився космічний апарт ICEYE, придбаний за пожертви українців, які скинулись у благодійний фонд Сергія Притули.

Маскування московитської техніки, складів БК та ПММ фактично нівельовані можливостями “народного супутника” — для роботи з ним не важливі ані погода, ані час доби.

Результати вражають: за півроку використання отриманих завдяки космічному апарату розвідданих Україна перетворила в металобрухт російської військової техніки на мільярди доларів, не кажучи про скупчення ворожої (тимчасово) живої сили, а також об’єкти воєнної логістики.

Співробітники ГУР відзначають особливу роль “народного супутника” для планування та реалізації важливих та вкрай очікуваних військових операцій України та вкотре висловлюють вдячність усім українцям, хто допоміг з ICEYE.

Разом до перемоги!

Слава Україні!



https://youtu.be/BXMP2H22bsw?si=IVFi_GwrQVCSHouW

- А можна, ви ще побудете трохи і ми поговоримо? – спитала вона.
- Так, звичайно. – всміхнулась я.
Ми страшенно поспішали, нам потрібно було встигнути до заброньованого мотелю. А бронь – це діло таке, не встиг до заданого часу, раз, і номер вислизнув.
Ми страшенно втомились. Ми цілий день гасали фронтом по холоду, ми гасали фронтом минулі дні. Ми відчували себе брудними, мріялось про душ і дуже хотілось до туалету. Пісять хотілось, що неясно? Пісяти «на колесо» у рейсі – це обов’язковий цистіт потому. Ой, краще я почекаю до цивілізації. Мотель у прифронтовому містечку цивілізацію у собі мав, тому чекав і манив.
Але ми сиділи і говорили.
- Я два місяці не бачила жінок. Я ж можу поговорити з вами про все, чого я ніколи не скажу чоловікам. – сміялась вона.
І ми говорили:
- Прокладки? – питалась я.
- Так. Власне, я взяла з собою, наче вистачає, але нехай буде про всяк випадок. І серветок. Вологих серветок скільки не жалко. Бо митись тут можна дуже приблизно.
«Серветки, прокладки…» - конспектувала до блокноту Санді.
- Як тут з туалетом? – спитала я.
Вона зітхнула і всміхнулась винувато.
- Та як… Один на всіх, ми за ценой нє постоїм. Я намагаюсь прокинутись раніше за всіх, аби встигнути зробити все.
Ми покивали. Ми знали, що то – все.
Це посидіти, бо не всі можуть так щоб раз і все. Це підмитись. Блін, обов’язково ж підмитись! Це ж жінка, чоловікам з цим ділом легше. Це змінити білизну і прокладки, без прокладок ніяк, по собі знаємо, ми, коли в рейсі, обов’язково з денними прокладками. І коли не в рейсі теж. І все це міняється ж навчіпочки. А коли місячні - взагалі капець. А коли місячні сильні, ой...

Я знала, бо вже не витримала і сходила до цього туалету. Куди ж терпіти до мотелю? Терпіти не можна, мама казала. І бабуся казала. І я своїм донькам завжди кажу. І вже онуці. Не можна терпіти, бо буде горе.
Я сходила до цього туалету, він був приблизним, як і все, що ми тут бачили – як і оця приблизна кімната для спання і медицини у старій хаті, кімната, яку виділили для неї, єдиної дівчини у підрозділі. Приблизна пічка, на якій вона зігріє чайника і помиється – скоріше обітреться теплою водою. І це були хороми, це ще було нічого порівняно з бліндажним побутом.

- Я передам тобі краплі. Там можна легко вирахувати. Вони діють рівно через вісім годин. Летиш до туалету пулею, раз і все. – сказала я.

І ми засміялись. Бо я це розуміла. Ми всі це розуміли, сцуко! Бо коли ти заходиш у кабінку (кабінка? Хм… Ну, ок, в оцю дощату вигородку з плівковою обтяжкою), а за дверима вже ціла черга чоловіків, яким кому на вихід, кому на пост, кому ще куди, але спершу оправіться – ти по-любому навряд чи зробиш все, що мусиш зробити у цій, гм, кабінці. Бо тобі треба попукати, зрештою, а ти соромишся, ну, як же можна пукати, коли тут, за дверима почують же. І в тебе по-любому потім буде запор. Ну да, запор, простецьке явище і зовсім безпафосне та нелітературне. Дуже часто нелітературний цей запор базується на психологічній основі. Але куди ж його діти, запор, коли він є? Тому краплі чи там пігулки були незайвими. Я цими краплями забезпечувала не лише жінок, до речі. Бо синдром «туалет не вдома» - така проблема є у багатьох людей.

… ми зрештою поїхали і встигли до нашого заброньованого номеру в мотелі. Душ був приблизно-теплим, але він був. Бойлера вистачало від сили на двох, і ми швиденько вирішували, хто миється зараз, хто зранку. Ми бігли до туалетів. Ми сідали на чисті білі сідала унітазів. Ми мились, підмивались і падали у чисту готельну постіль.
Десь там, у сільській драній хаті, на КСП, вона гріла чайника, чекала, доки уляжеться оця гигикаюча братва, потім наливала теплої води у баночку, трохи гарячішої, ніж потрібно, бо доки дійде до дощатої вигородки, обтягнутої плівкою, вода прохолоне – і йшла до того приблизного туалету. Немолодий дядько, що чистив картоплю для супчику на завтра, поглянув їй услід і поставив на плиту ще й кастрюлю з водою. Дитині треба помитись. Нехай у мисочці, зачинившись у своїй виділеній кімнатці, але це ж дівчинка. Дівчинка мусить митись частіше, ніж ота братва.

Там тоді все налагодилось. Зрештою, все налагоджується. І потім вона була вже на опорніках, і ліхо летіла до туалету, гиркаючи на братву:
- Я перша, а ви почекаєте.
До всього можна звикнути. І вони звикають.
Але колись я говорила з ще однією дівчиною-воїном. Не діловодом (діловоди теж потрібні, ша!), а суто воїном. Вона була безстрашною, ця маленька дівчинка. Вона пройшла через таку кількість трупів, якої не випадає бачити і деяким чоловікам. Вона вміла жити в бліндажі, ця дівчина, і спати, згорнувшись калачиком, під кущем. Я сама бачила, як «строїла» вона здоровенних, не дуже дисциплінованих башибузуків свого підрозділу. Вона була втіленням сили, ця тендітна ніжна дівчина.
Я запитала:
- А що було найважчим для тебе у всі ці роки?
І вона відповіла не замислюючись:
- Ходити в туалет. Завжди. Це була така проблема, нормально сходити до туалету. Помитись, підмитись. А ще коли дорога до туалету прострілюється. Дуже швидко треба бігти :)

Я говорю занадто одкровенно, так?
Мені б наддати пафосу, розказати про мужність наших жінок, про мужність фронтовичок. А я вам про попісять, покакать та підмитись.
Але…

Але все це наздоганяє.
Наздоганяє по поверненню чи починається там – застужені наухналь придатки, цистіти. Це наздоганяє навіть нас, які бувають на фронті нальотами, по три-п’ять-сім днів. А вони там проводять по року (раніше), зараз півроку.
Так, чоловіки все розуміють, і чоловіки зазвичай роблять все можливе, аби облаштувати жінкам підрозділу хоча б такі-сякі умови. Ну, утеплять дощатий надвірній туалет, зроблять його окремим, жіночим. Ну, склепають стульчак на системі «очко в підлозі»
Але це все одно холодно. Холодно, протяги і вкрай, вкрай небезпечно для організмів. А їм же ще народжувати, цим організмам.

Я їду по фронту – і я тут давно не гість. Я чітко знаю, де і що мене чекає. І я іноді кажу:
- Так, швидко на заправку, по туалетам всі, навіть ті, хто начебто не хоче. Бо на нас чекає довгий перегон без цивілізації, а «на колєсо» пісять холодно.
Але ж це фронт. І ось наші дві машини запирає заметіль на трасі. І ми товчемось з іншими машинами, відкопуючись від снігу, намагаючись пробити колії, і розуміємо, що ночувати нам цієї ночі тут, на трасі. І – «на колєсо», далеко не відходячи в поля, бо замело все так, що ти провалишся по пояс, та й хто там зна, що у полях? А «на колєсо» муторно, бо ця заметіль піддуває скрізь і всюди, бо вітер і так тебе збиває з ніг, а ти тут попісять вирішила. А вже немає сил терпіти.
Чоловіки стають спинами до нас, розкриваючи куртки, роблячи хоча б таку-сяку вигородку від вітру, а ми присідаємо, знявши штанці, і плачемо. Від вітру, від заметілі, і від відчаю, бо вже застудили мочеві свої міхури, бо вже розуміємо, що присідати нам отак, «на колєсо», всю ніч, аж доки відкопаємось під ранок та доберемось завтра до аптеки.

Так це ми нальотами, а вони там живуть.

Я знаю, що вони потім лікують. Я знаю, як довго вони те все лікують. І це я досі говорила про молодих дівчат. Але ж на фронті служить купа жінок мого, наприклад, віку. А мій вік - до всього там ще й хворі суглоби та хребти.
У мене хворе, опероване, збиране в операційній шматочками, коліно. Нога у мене не згинається так, щоб зовсім. Коли я присідаю – я мушу відкидати хвору ногу, випростуючи її і балансуючи на нозі здоровій. Піднятись з позиції «п’яний журавель присідає у воді» досить нелегко.
Я знаю принаймні чотирьох жінок з такими ж проблемами. Усі ці жінки – військові ЗСУ. Їхня інтимна туалетна відправка завжди – система «очко в підлозі». Я уявляю, як воно їм, присідати на хворих своїх колінах та різаних тазобедрених.

Я їду до них і у розмові я недбало так кажу:
- Я привезу вам, знаєте що? Я привезу вам біотуалети.
- Даааааааа… - кажуть вони.
О, ні, вони не кажуть. Вони видихають це «дааааа…», ледь не плачучи від радості очікування.
Чоловіки, присутні при розмові, кивають:
- Оце класно. Ми виділимо дівчатам кімнату.

Чоловіки на фронті, вони ж все розуміють. Вони полегшують жінкам той побут, як можуть. Але не завжди вони можуть зробити те, що можемо ми з вами.
- Жінка мусить берегти пісю, цицьки і ноги. - казала мені бабуся. - Оте все треба кутати в тепло, бо буде горе.
Гадаю, нам усім таке казали наші бабусі.

Досить страшилок. Усе якось та влаштовується, а ми розпочинаємо акцію. Потрібна вона чи ні, покаже час. Ми впевнені, що ця акція потрібна.
Це не приціли і біноклі
Не дальноміри і тепліки
Не будматеріали і аеророзвідка.
Це усього-навсього біотуалети!
Біотуалети для наших фронтових жінок – для тих, які так класно укладуються в пафос параду «А ось ідуть наші жінки-воїни! Наші берегині!» - і яким насправді досить нелегко дається той лакований пафос. А ми з вами трохи можемо полегшити їхній фронтовий побут. Заради їх здоров’я. Заради того, щоб вони могли народити, не лікуючись для цього роками після фронту.
Та й просто – з нашої любові та поваги до них.

Один біотуалет коштує по акції 2 тис грн
Без акції – 2800 грн

Ці туалети перевірено і обкатано. Нами, ага, ми спеціально купили влітку собі такий, і навіть брали його в похід. Це невимовне щастя, скажу я вам.
Чотири-п’ять жінок – п’ять днів користування, потім взяли, вилили, сполоснули, залили водою, додали трохи розчину, і знову користуйся днів п’ять.
Якщо у підрозділі одна чи дві жінки – виливати ще рідше. А ми зацікавлені у тому, аби забезпечити туалетами навіть такі локації. Навіть там, де є одна жінка – бо їй якраз найважче.
Запаху туалет не лишає, стоїть собі в кімнатці такий акуратний унітазик з щільною кришкою. Стоїть і не знає, що він є щастя. Таке маленьке, буденне, безпафосне, побутове щастя жінки на фронті. Оці два відправляються – один до медиків фронту, другий на ту локацію, де служить зараз п’ятеро жінок.
А служать вони вже роками.

Якщо ви хочете взяти участь у нашій акції – ви можете самі купити це диво цивілізації і передати нам. Ви також можете вислати нам гроші на фронтову картку. Зробіть приписку «для жінок фронту» - ми зрозуміємо.

І, знаєте – ось ви цей лонгрід прочитали, на роботі там ви чи вдома. Посиділи та й забули, випили кави чи чаю, потім забігли до туалету, відкрили кабінку, зайшли, зняли штанці в теплі, присіли на унітаз – і тут я прошу вас згадати про цей текст.

Дякую за розуміння. Дякую за допомогу.
репост бажано

Реквізити Ф.О.Н.Ду Діани Макарової
Приватбанк, на ім'я Діни Макарової
КАРТИ ДЛЯ ДОПОМОГИ ФРОНТУ
5168742224984579 гривнева картка
5168742222839171 євро
4149629396335416 долари США









https://www.facebook.com/photo.php?fbid=2062879670439390&set=pcb.2062881387105885&type=3&theater

Реквізити Ф.О.Н.Ду Діани Макарової.

https://censor.net.ua/blogs/3057729/pro_plyuvok_u_vchnst_ta_mnu_v_golov

Про видавництво «Фоліо», Галу Сліпушко, тендітні груди, дитячі коси, й ГУСТУ КРОВ
*

Про нашу війну написано вже більше сотні книг. І буде їх ще більше.

Хтось колись зробив дослідження і здивувався, чому за чотири роки російсько-української війни видано книг загалом більше, аніж за всю Велику вітчизняну, як частину Другої світової. Он як виросла літературність суспільства! – радів автор дослідження.

Вважаю, причина в іншому. То не літературна спрямованість суспільства виросла, то вимоги до друкованого слова стали слабшими. Ще слабшими. Далі нікуди, такими слабшими. Але історія, з якою я зустрілась, довела, що я навіть не уявляю глибину падіння сьогоднішніх літературних вимог. Зараз я вам теж розкажу, приготуйте носовички. Принаймні мені мій знадобився, коли я зіткнулась з ЦИМ…

… я прочитала повідомлення у месенджері. Повідомлення було від Галини Сліпушко https://www.facebook.com/galaslipushko, далі Анна Шила (літературний псевдонім):

«Диана, добрый день! Меня зовут Галина. Я написала и готовлю к издательству книгу об украинских женщинах, принимающих участие в АТО. Так получилось, что Вы и Ваша истоия меня очень вдохновила. И я написала о Вас целый расссказ. Я хотела бы попросить несколько Ваших фото для книги, если вы не против!! Заранее спасибо!»

Я злякалась.

Зверніть увагу – оповідання вже було написане. Рішення розмістити його у книзі вже прийнято. Від мене вимагалось лише кілька фотографій. Тобто – радій честі, давай фото і не випендрюйся.

Кожна книга – то вам не аби що. Не журнальна стаття, не замітка в газеті. Книга – то плювок у вічність, і я злякалась, і ви б злякались. Бо якщо вами збираються плюнути у вічність, ви мусите хоча б знати, чим саме будуть там плюватись. І я м’яко, але наполегливо попросила прислати мені чорновик оповідання. Авторка пояснила мені, що всі герої, крім мене, вигадані. І щоб я не шукала там схожості.

- Ага. Я художнік, я так бачу. – подумала я і знову наполегливо попросила чорновик.

Чорновик слухняно ліг на пошту і я почала прискіпливо читати. За дві хвилини я відкинулась на спинку крісла і попросила мені принести:

-  кави

-  корвалолу

-  пігулок від сміху

-  носовичка для сліз

саме в такій послідовності. Далі я зібрала біля себе колег-волонтерів і почала читати вголос.

Отже, оповідання розказувало про жінку, волонтера Діану, яка везла на фронт, як завше «оптику, взуття, каски й медикаменти»

-  Шо, всьо? – спитав Паша, а Аня обурено пхикнула.

-  Ну, отак. Бачте, чим займається Ф.О.Н.Д. Оптика, взуття, каски й медикаменти. Все. Але то дрібниці. Слухайте далі.

Назустріч стомленій волонтерці Діані вийшла дівчина-військовослужбовець. Дівчина була: «висока й тонка, тендітна й сором’язлива. Дві русяві коси спускались на дитячі груди. На світлому, прозорому обличчі були щедро розсипані веснянки, а під тонкою шкірою просвічувалися голубі жилки.»

-  Капець, я вже збудився. – сказав хтось з чоловічого складу Ф.О.Н.Д.у

-  Збанацький, Юрій, том другий. – прокоментувала я.

Забігаючи наперед – в цій книзі усі дівчата були тонкими й тендітними, з високими (ніжними, дитячими) грудьми і русявими (темними, світлими, пшеничними) косами. А чо, гуляти так гуляти!

Але то не злочинно. Можуть же усі як одна, про кого вирішила написати авторка, бути витонченими красунями? Та ще й підібраними наче за кастінгом на подіум. Стиль теж не так вже страшно. Ну, може, російськомовна авторка виховувалась, таємно читаючи під ковдрою Збанацького й Стельмаха, Собка та Гончара. І просто намагалась наслідувати, тренуючись  ̶н̶а̶ ̶к̶о̶ш̶к̶а̶х̶  на волонтерах.

Біда була з одягом дівчини. Вдягнена вона була у платтячко з цупкої тканини (брезентуха, чи що?) і – увага! – взута у високі кирзові чоботи.

-  Світлана Алєксієвич, У войни не женское лицо. – знову прокоментував хтось.

І тут починається драма.

Забачивши цю тендітну особу у брезентовій сукні та кирзаках, цитую - «материнське серце Діани облилось густою кров’ю»

-  О, Господи… - схопилась я за серце.

-  Ще корвалольчику? – тут же запропонували колеги.

-  Клініка якась. – пробурчала я. – Густа кров, передінфарктний стан, цій паціентці терміново б до лікаря.

і продовжила читати далі. А далі жінка-волонтер Діана почала ридати над долею бідної дівчини Жанни, бо «на неї мали б чекати звичайні жіночі радощі – таке виплекане весілля з білою мереживною сукнею, чубатими сватами, рум’янозапашним короваєм із двома лелеками, щасливе материнство з грудьми, повними молока, і вранішніми поцілунками рожевих немовлят, плекання надій і планів, сповнених чудернацьких ідей»

-  Чудернацькою ідеєю, здається, було написання цієї книги, - пробурчала я, уявляючи собі тих чубатих сватів і рожевих немовлят.

-  Знову груди. Тепер вже повні молока. Капець, я теж збудився. – сказав ще хтось з чоловічого складу Ф.О.Н.Д.у

А драма в книзі розвивалась далі.

Діана помчала собі до Києва, там швидко закупила і повезла знову на фронт, спеціально для Жанни – наполегливо прошу уваги, особливо тих моїх читачів, які мають дотичність до армії - «КУЛЕНЕПРОБИВНИЙ ЖАКЕТ СОРОК ЧЕТВЕРТОГО РОЗМІРУ!»

Жакет, ага.

І саме сорок четвертого розміру.

Всєнєпрємєнно куленепробивний.

Шанель. На крайняк Діор.

Ну, і по дрібницях там – берці тридцять п’ятого, і спец-дощовик. Маленький. Пошитий, певно, за спец-замовленням.

Куленепробивний жакет нас доконав. Ми давно вже розуміли, що про наш фронт 2014-2017 років дамочка-письменниця не знає аж нічого. Але ж, вирішивши, мабуть, що усі війни однакові, вона швиденько переглянула «В бой идут одни старики», «А зори здесь тихие», «Небесный тихоход» - і жизнєпісала як могла.

Я художник, я так бачу!

Далі нам трохи розказали про жахіття війни очима жінок: «За лінією фронту не було теплих ліжок, гарячої вранішньої кави з пінкою, красивих зачісок і шопінгу. Натомість повсюди чатували небезпека, смерч і смерть, поранення, кров, відсутність гарячої води й  елементарних засобів гігієни. Яким чудом жінкам вдавалося виживати на війні за таких умов, можна було лише здогадуватися…»

І ми мовчки згодились. Дійсно, важко уявити, як наші дівчата виживають на фронті без шопінгу, кави з пінкою та елементарних засобів гігієни.

А тим часом Діана з товаришами-волонтерами вже під’їхала до місця дислокації тонкої та тендітної дівчини Жанни і вже телефонувала, аби їх зустрічали разом з Жанною.

«Ми вас чекаємо. Але Жанна не зможе вийти»

-  А шо ж такоє? – видихнув Ф.О.Н.Д.

«Вона сьогодні загинула» - прочитала я далі.

-  Блін. Я не цинік. – сказав Паша. – Але від цього стилю негайно проситься продовження «Тоді хоч м’ячик скиньте»

Чому ж та як загинула та вигадана Жанна? Читаємо.

«Того ранку Жанна займалася не своєю справою, намагаючись урятувати пораненого бійця,  витягуючи його з поля бою.»

-  А от нєфіг лізти не в свою справу! Такий висновок. І розумій як хочеш. – пояснила Косінова, яка вже на той час служила в армії.

І тут починається концерт. Та книжна Діана-волонтер, що ви собі думаєте? – правильно думаєте. Вона одразу впустила слухавку. Прямо на землю. Довго не могла говорити і показувала щось на мигах своєму екіпажу, бо «страшна новина, наче міна, розірвалась у неї в голові»

-  Звірі, що ви робите? – заволала я. – Мало вам густої крові в серці, так тепер ще міна в голові!

Коротше. Кілька хвилин та бідолашна Діана намагалась щось сказати, і «Лише за кілька хвилин жінка прохрипіла іншим волонтерам, що Жанна загинула»

Прохрипіла, поняли?

Ну, я не знаю, як там хто – а мій екіпаж з таким анамнезом мав би розвернути машину і чимдуж мчати до найближчого пункту АСАП. Або до найближчого госпіталю. Бо маємо:

-  густа кров, передінфарктний стан

-  явна ішемічна складова у судинах (наче міна розірвалась у голові)

-  забрало мову, говорити не може, лише хрипить – клініка, інфаркт та інсульт одночасно.

Як та Діана в книзі вижила, не уявляю.

Далі просто цитати

«Тож хіба здатен справжній патріот сидіти на кухні вдома і лузати насіння, дивлячись по телевізору новини?»

Чому саме насіння треба лузати перед телевізором, не розумію. Мабуть, авторка саме так бачить несправжніх патріотів – з жменями, повними насіння. Перед телевізором, так.

«Вона – слабка і тендітна жінка, яка своїми тонкими руками змінила атласні стрічки на металеві кулеметні,»

Які нафіг атласні стрічки, до чого тут атласні стрічки? Здається, Анна Шила так захопилась, що почала описувати бойовий шлях кавалєріст-дєвіци Надії Дурової, міщанки, штаб-ротмістра гусарського полка – ну, занесло, буває. Але, хвилиночку, про бідних кулеметників замовимо слово. Схоже, Анна Шила так і уявляє собі сучасних кулеметників (кулеметниць) – перепоясаних стрічками акі матрос Желєзняк, і тєльнік рваний, і безкозирка на бідовій голові – ах, яблочкоооо, куди ти котіссяяяя…

«добряче сиплячи у бік ворога сталевими кулями.»

Саме сталевими, ясно? Не свинцевими, не дерев’яними кулями, саме сталевими. Це важливо.

«Діана зустрілась з солдатом. Солдат був повністю сивий у своєму ще достатньо молодому віці»

Господи, страсті які. Геть повністю сивий. Мадам, я не перевіряла, клянусь!

Потім гірше. До Діани стала черга тих, хто вийшов на ротацію.

«Діана обнімала кожного з них, тихо промовляючи:

-Дякую, що живий. Дякую, що повернувся.»

Протестую! Я таких соплів ніколи нікому не кажу. Я навіть не бачила таких, хто роняє подібні соплі! Анна Шила, смію зауважити, АТО - це не індійський серіал!

«Діана ніколи не зупинялася. «Хто, як не ми?!», – так кожного разу говорила собі Діана»

Мать-мать-мать… То це вже з Діани ліплять прямо десантника.

«Діана, як і багато українських жінок-патріоток, вийшла на поле бою, щоб допомагати українським чоловікам. Як справжній боєць, як справжній десантник – «Ніхто, крім нас!»»

о, а ось і підтвердження! ВДВ, здрасті, це я, Діана, я нєфіг дєлать кірпіча об лоб, що вже мені втрачати! Після міни-то в голові!

«Про молодих хлопців, які вибігали з бліндажів, бо їх там нудило від диму та гарі.»

бідосі. Ти ба, які ніжні.

«Про руки, якими нацгвардія ледве не вирвала волонтерські аптечки»

зомбіапокаліпсис якийсь. Чи якась таємна зброя у нациків – оті спец-руки, якими вони виривають аптечки.

«Діана знову кидала бойовий клич, який летів соціальними мережами по всій Україні»

ізвіняюсь, на цьому місці я уявила себе Чінгачгуком

«Про берці, через які виглядали довгі пальці Комбата.»

… і ворушились. Кажу ж, зомбіапокаліпсис. О, тут про Комбата ще продовження:

«А сам Комбат він і в розвідку, і в наступ, і за кермо. І хай на ногах саме лахміття, а не взуття, проте у серці в нього палає справжній вогонь.»

ну, тут вже навіть я збудилась.

«Про військову форму, в якій хлопці змогли побути лише хвилин тридцять, проте так спарилися, що вирішили зняти її та відкласти до дембеля»

… так далі голяком і воювали. На цьому місці збудились всі.

«Денис залишився живим, хоча був зшитий по клаптиках. Пробиті легені, шлунок, увесь живіт заштопаний, наче на швейній машинці.»

А тут на сцену плавно виходить Франкенштейн. Якби Денис не був вигаданою фігурою, я б підмовила його подати в суд на автора. І на хірурга. Нічого собі, шити живих людей наче швейною машинкою!

Ви не стомились?

В нас лишився апофегей апофеоза.

«Коли у Діани запитували про вигорання та про те, чи не стомилася від років війни, вона завжди відповідала, що НЕТЛІННА. Діана палала і палає! Як вічна зірка на безкрайньому небі, як безсмертний Фенікс, який кожного дня постає з попелу. Жінка-Революція, Жінка-Перемога, сильна і нездоланна – це Діана.»

Останнє ми вже всі співали вголос.

Коли мене відкачали з глибокого обморока після прочитання цього «біографічного» опусу, коли я вже прийняла повну порцію заспокійливого – я написала листа, в якому чемно подякувала і пояснила, що для мене надто висока честь бути в такій книзі. Що я не можу на це згодитись, бо це було б нескромно.

А що я ще мала відповісти цій авторці, тонкій та тендітній, чиї високі, напівдитячі груди було наповнено молоком, всотаним з передовиць газети «Сільські вісті» періоду хрущовської відлиги. Наскільки мені відомо, так же чемно їй відповіли і деякі інші фігуранти майбутньої книги.

А комусь не пощастило. Вікторія Дворецька, Віка Дика, боєць, командир – чекала новелу про себе на вичитку і… не дочекалась. Взнала про вихід книги нещодавно. Прочитала новелу і обурилась. Читайте рецензію від Віки

https://www.facebook.com/photo.php?fbid=1691665880899703&set=a.616004508465851.1073741825.100001689238587&type=3

Галина Алмазова, медик-волонтер, Галя-«Вітерець» взагалі взнала про те, що її історію розмістили у книзі лише по виходу книги. Після прочитання теж не знала, сміятись чи плакати. Я подумала було, що книга після роботи з редактором, коректором буде виглядати у друці більш пристойно, і вирішила почитати – ну, ось хоча б новелу про Галину.

«До початку заїзду лишались лічені хвилини. Повітря тремтіло від адреналіну»

від адреналіну, блін! Вони що, пукали адреналіном так, що повітря тремтіло? Ніфіга собі наадреналінили у повітрі!

Ні, оставь надєжди, всяк сюда входящій. І я, жахнувшись читати далі, закрила цю графоманію, аби не уявляти як далі, вже й без того туманне наадреналінене повітря розірвуть «вихлопи вихлопних труб, а хмари пилу змішаються з вигуками вболівальників»

Но комент

Не знаю, як сприйняли новели про себе інші героїні. З листа, якого написала мені горе-авторка, відомо, що вона збиралась вдягнути в брезентуху та взути в кирзаки наступних нетлінних десантників від волонтерства:

1.  ЯНА (ЗІНКЕВИЧ)

2.  Аліна (Михайлова)

3.  Аміна (Окуєва)

4.  Анна (Коваленко

5.  Bіка (Дворецька)

6.  Віта (Назаренко)

7.  Вікторія Руда (Мірошниченко, )

8.  Вілена (Красна)

9.  Галина (Алмазова)

10.  Ганна (Гвоздяр)

11.  Діана (Макарова)

12.  Евгенія  Гончарук)

13.  Ірина (Баглай)

14.  Лілія (Українська)

15.  Марина (Комарова)

16.  Маруся (Звіробій)

17.  Наталія (Лук’яненко)

18.  Оксана (Гаврилюк)

19.  Олександра (Безсмертна)

20.  Олена (Мосійчук)

21.  Олена (Шевцова)

22.  Ольга (Цеценова)

23.  Ольга (Данилова)

24.  Тетяна (Скородід)

25.  ЯНА (Холодна)

Що вони вичитали про себе, наскільки згодні з баченням нашої художниці-баталістки, нашої нової Світлани Алексієвич – не знаю. Кажуть, дехто цілком задоволений. Питання літературного смаку.

І можна б просто посміятись. І можна відреагувати так, як відреагувала велика кількість людей у коментарях до посту Дворецької – «не зважай, забий, всьо пройдьот, пройдьот і ето» І можна сподіватись, що цей бездарний опус кане у вічність непомітною булькою.

А можна уявити і таке – колись, років за двадцять, ця книга попаде до рук доньки Віки Дикої. Та прочитає про начебто свою маму – півтораметрову залякану чмару, яка усю війну ховалась за спинами у хлопців - і здивовано спитає:

- Мамо, а ти мені інакше розповідала. І твої побратими й посестри теж. То де ж правда?

Можна уявити, що колись онуки Галі Алмазової прочитають те, що понаписувала авторка про неї, і прийдуть до неї з питанням:

-  Ба, а що тут за хрєнь? То ти отак воювала???

Вікторія звернулась до авторки з обуреним питанням – що це і чому оповідання про неї розміщено у книзі без її дозволу на те? На що авторка безтурботно відповіла – це, мовляв, художній вимисел. Там немає прізвищ, сприймайте як художню літературу. Я художнік, я так бачу.

Але ж є портрети. Є імена. Місця, де воювали ці дівчата, і підрозділи, в яких вони служили або служать. У новелі про Алмазову говориться про «Вітерець» - а «Вітерець» у нас на фронті один. Тобто, особистості вгадуються безпомилково.

Тобто, звернутись до суду можна – але що це дасть у нашій країні, де інституція захисту гідності, відшкодування моральних збитків перебуває на зачатковому рівні?

І можна уявити, що буде, коли цей карикатурний опис потрапить до рук наших ворогів, і як будуть вони надривати животи, читаючи отой вселенський пафос і увесь той опис війни очима автора, який нашої війни не бачив. Не знає. Але сміє писати про це.

Карикатура.

Ось чим являється ця книга. Карикатурою, для більшої переконливості вдягненою у вишиванку й плахту, якщо не рахувати кирзаків. І якщо книга – то дійсно плювок у вічність, то авторка плюнула, й плюнула добряче.

І можна запитати у видавництва «Фоліо» - як вони могли допустити це:

- недорозвинене літераторство

- наругу над героїнями книги

А можна просто піти на презентацію книги «Жінка війни» і запитати напряму у авторки, Анни Шили, Галіни Сліпушко по життю та по фейсбуку https://www.facebook.com/galaslipushko:

- Дорогенька, то ти отак аж настільки не поважаєш наших жінок фронту? То ти вирішила попіаритись на їхніх історіях, навіть не запитавши в них на те дозволу?

І добре було б, якби про те запитали побратими наших героїнь.

Оригінал --- https://starshinazapasa.livejournal.com/1025857.html

Жительница соседней Марьинки, которая находится ещё ближе к фронту, рассказала, что информационный голод помогает утолять волонтёр и журналист Анна Домбровская. Она регулярно привозит в прифронтовую зону национальную газету «День» и областную «Вести Донбасса», рассказывает жительница Алёна.

Оригінал --- https://styler.rbc.ua/rus/zhizn/desyatki-tel-volontery-rasskazali-gibeli-1516740136.html

"В сети рассказали о гибели украинских добровольцев в плену. Об этом сообщили волонтеры на официальной странице в Facebook Фонда "Повернись живим".

" К*ц*пы передали двоих наших 200-х, они еще с первой мобилизации, погибли в плену, должны прибыть в Жуляны. Есть человек, который должен встретить, но он не местный: нужно переправить тела в Одессу и Николаев. Подскажите, что и как лучше сделать", - написала в группе волонтер Анастасия Корнийчук, приводя слова других волонтеров.

Девушка рассказала, что погибших было не два, а намного больше

"Погибшие парни, о которых написали волонтеры, были добровольцами. Позже я узнала, что один из участников сообщества пытался в этом деле помочь другу, с которым познакомился на полигоне. Заложники до последнего звонили домой, а прибывших тел было не два, а с десяток. Страшно представить, как провели последние годы жизни в российских тюрьмах патриоты, которые отозвались на призыв защищать Украину еще в 2014 году. Как жили все время их семьи, до последнего надеясь на освобождение родных. Но не суждено", - написала она.

"Христиане, вроде, должны прощать. Но я не забуду и не хочу забывать того, что сделали нам "братья-россияне", - подытожила волонтер.

Оригінал --- https://lenta-ua.dreamwidth.org/580850.html

О НЕПОЛЕЗНОСТИ ОБОБЩЕНИЯ

Это было больно…
Мы возвращались из фронта – пыльные, грязные, измученные тяжёлыми дорогами, отчаянием и бессилием – и мы входили в город Киев.
Город Киев встречал нас нарядными толпами на улицах, билбордами с рекламой товаров и новых фильмов, ночными клубами и процветающими ресторанами.
И мы кричали – люди, опомнитесь, у нас война! Люди, хватит жрать и пить, посмотрите на восток, там сейчас умирают люди!
Мы хватали знакомых за грудки, рассказывая им о ужасах фронта. Потом курили, свирепо глядя вдаль и сплёвывая бычки на асфальт.
Короче, мы вели себя совершенно безобразно. ПТСР бил струями из наших разверстых ртов, иногда казалось, что мы бьёмся в истерике – чаще всего так оно и было.
Меня от таких воплей вылечило несколько историй.
То-есть, я просто однажды остановилась и посмотрела вокруг. И я увидела.
Администратор моего любимого салона, ухоженная женщина вне возраста, блистала коготками с изысканным маникюром и была такой безмятежной, так светло улыбалась всем входящим посетителям, и лишь случайно я узнала, что два её сына на фронте. Один к тому времени был в плену.
Милая сельская базарная тётя, активно зазывающая к прилавку со свежим мясом и великолепным салом – вдруг оказалось, что она УЖЕ не дождалась из фронта своего мужа.
И далее шла я по Киеву, вдруг останавливаясь и оборачиваясь, пока не поняла – каждый из этих, безмятежных с виду, людей может оказаться задетым и даже выжженым нашей войной.
А может, и нет.
Мы никогда не сможем выставить этот диагноз на бегу, пролетая мимо этих людей.
Мой диагноз окончательно вылечили две истории.

… меня позвали на телеканал. Мы должны были говорить о войне, о только что грянувшем Иловайске – прошло всего несколько дней со дня прОклятого коридора, не умолкали наши телефоны, семьи пропавших и погибших, взятых в плен, бросались к волонтёрам, словно веря, что вот эти точно помогут. Мы задыхались от бессилия, но обещали, обещали…
Мы пытались искать и находили. Или не находили. И к поздней ночи, измученные чужой болью, доползали мы до кроватей и падали в темень без снов.
Нас приглашали на телевидение. Мы вползали или влетали в студии, гримёры как-то затушёвывали синяки под нашими глазами, причёсывали наши взлохмаченные головы - и мы выходили к камерам, шарахаясь от громких криков и случайных хлопков.

Та студия встретила меня аккуратными мальчиками-ведущими с прилизанными лицами, подчёркнуто неаккуратными операторами, взлохмачивающими свои давно нечёсаные волосы и немытые бороды.
Есть теория, что внезапная опрятность и аккуратность оператора обычно губит его же блестящее резюме и все необходимые рекомендации. Оператор должен быть неопрятен и нестрижен. Плохие зубы желательны. Первый закон телевидения и богемы.
Телебогема приняла меня в свои холодные обьятия.
Юный звукооператор, взмахивая жиденькой бородкой, не успевшей ещё загустеть по младости лет, дёрнул меня за блузку, облапил, влезая между трусиками и бюстгальтером, и укрепил на талии передатчик – страшное зло, обычно вздымающее предательским бугром тщательно выверенные туалеты гостей студии. Моя блузка не была исключением и тоже начала топорщиться и вздыматься. Стало понятно, что этот нарост под блузкой будет первым кадром, который поймает видеокамера.
Мне кажется, это всемирный заговор звукооператоров и операторов видео – одни шлёпают тебе на тело чёрный ящик, успокаивая: «На камеру ничего не будет видно» - другие тут же ловят выпуклость на твоей талии и далее демонстрируют в эфир только этот ракурс.

Гримёр оказалась молодой и самоуверенной девочкой. Она тут же безапеляционно заявила, что такие губы теперь никто не носит. Я с ней согласилась – мои бледенькие синеватые полоски можно было назвать губами при большой фантазии и изысканном вожделении. Но когда она бросила смелые мазки ярко-розовой помады и начала яростно растушёвывать эту гадость, я уже не имела сил сопротивляться.
С этим уродливым наростом на бочине, блистая ярко-розовыми губами, я и ввалилась в студию. Отдышалась, перевела дух и попросила водички.
Водичку мне предоставили. И вскоре в студию впорхнули ведущие – парень и девушка. Они были такими молодыми и прекрасными, что я прекратила страдания по розовым губам и стала любоваться этой парой.
Девушка была хороша неземной красотой. Её внешность не портил даже плотный слой телевизионного грима, хотя известно, что нет красоты, которую не смог бы испортить профессиональный грим. В студию влетала гримёр, то и дело подпудривая совершенные лица. Подпрыгивал звукооператор и поправлял нарост на моей бочине так, чтобы его обязательно и всенепременно было видно в камеру. Всё гудело и порхало вокруг меня, взрывая в и без того растерзанной душе такие когнитивные диссонансы, что я, с одной стороны, начинала яростно невидеть всё это прекрасное, тыловое, безмятежное – с другой же, не могла не улыбаться этому молодому, здоровому, опять же, безмятежному в своей прелести богемному содержанию. Душа у меня заныла и запросилась на фронт. Где всё просто и ясно. Где вот враг, а вот наши. И нет тылового бессердечия и нежелания хоть что-то знать о фронте. Холодной вежливости профессионального журнализма. И этого жлобского грима и ярко-розовых губ.
Но тут девушка-ведущая улыбнулась мне так дружественно, словно мы были давно знакомы, а парень подмигнул – не дрейфь, мол, прорвёмся – что я внезапно успокоилась. И мой фронт словно вошёл в эту студию и расселся вокруг на корточках, развалился на притороченных к задницам поджопникам, кивнув сурово и по-свойски – давай, мол, вещай. Это тоже война.
Мой фронт глядел на меня глазами, блестящими тем сухим блеском, который отшлифовывают ветер, пыль, отчаяние и невыплаканные слёзы. Кто-то из аудитории моего фронта глядел на меня пустыми глазницами, у кого-то вовсе не было лиц, снесенных выстрелом. Обгоревшие тряпки мультикама болтались на оторванных культях.
И я улыбнулась моему фронту и начала говорить.
Я говорила для них и для семей, которым уже некого ждать – но они всё равно будут ждать, не веря звонкам и похоронкам. Я отвечала на вопросы прелестных ведущих о пленных (их участь тяжела, но они живы и надо делать всё, чтобы обмены совершались), о раненых (госпитали полнились), об убитых… Нашей стороне ещё предстояло получать тела. И никто не знал, как надолго затянется этот страшный возврат.
Но в основном я говорила о пропавших без вести. И тут вдруг девушка-ведущая повернула ко мне прекрасное лицо и резко задала вопрос.
Я уже не помню, о чём она спросила – кажется, об идентификации тел. Но вопрос явно был не из заготовленных, выписанных на листах, лежащих перед ведущими. Вопрос этот она выпалила так, словно ответ на него сейчас был важен лично ей – и это был главный ответ в её жизни.
Я начала говорить об анализах ДНК, о том, что создаётся база – и вдруг увидела, как лицо девушки поплыло. Задрожал подбородок, огромные глаза раскрылись ещё шире, удерживая слёзы.
Я запнулась. Ведущий поспешно перебил нас, уводя разговор в другое русло, камера тоже дёрнулась и испуганно перескочила на ведущего, потом на меня…

Моё время закончилось. Пошла реклама между блоками. Оператор нёсся ко мне, нацеливая хищные пальцы под блузку. В студию входил следующий гость. Гримёр кудахтала вокруг ведущей, пытаясь промокнуть ей глаза и припудрить щёки. Та отмахнулась.
- Скажите… Вы не встречали? – и назвала позывной.
Я знала этот позывной. Вчера мне сказали, что он в списках погибших.
- Нет. Не встречала. – твёрдо ответила я. – Но я наведу справки. Кто он вам?
- Брат. – ответила она.
Затем быстро написала на листочке свій номер телефона, ткнула мне его и повернула лицо к пуховкам гримёра, заодно прочитывая наброски вопросов следующему гостю и улыбаясь камере.
Она была профессионалом.
Потом я узнала точно. Её брат погиб в этом проклятом коридоре.
Я шла по той студии к выходу и думала о том, как она пережила те дни – зачитывая новости об Иловайске, и каждую секунду думая о нём, погибшем? Выжившем? Пленном? Улыбаясь гостям студии и постоянно держа лицо в этой кажущейся безмятежности.
Держа лицо…

… я входила в косметологическую клинику.
Клиника выглядела дорогой и процветающей. Перечень услуг предлагал пациентам все реальные и нереальные пути к совершенству. Примеры липосакции демонстрировали безукоризненные бёдра, размеры груди выстраивались пленительным рядом, в самом конце перечня предлагался скромный нищенский ботокс.
Я шла не за грудью или липосакцией и даже не за совершенством. Мне нужно было разобраться с одной старой, внезапно разросшейся опухолью, и именно к врачу, принимавшему в этот день, меня и направили. А поскольку меланома встречалась в семейном анамнезе, рекомендовали поторопиться.
Врач был светило. Иногда хорошие дерматологи встречаются именно в косметических клиниках. Светилу подсвечивало ещё одно светило.
Два врача, две светлых повести, оба мужчины и красавцы – интересно, кто-то слышал о пластическом хирурге, который не был бы красавцем?
И оба тут же предложили мне операцию.
- Нет-нет, скорее всего это доброкачественное. Но потом обязательная биопсия. Но это ведь стандартная процедура. – утешили они меня, увидев моё упавшее лицо.
Ах, милые хирурги. Лицо держать я умела со времён первого приступа канцерофобии, который случился тридцать лет назад. Меня пугала операция.
Меня пугало то, что мне на фронт через четыре дня, а как я на фронт, если я после операции? А ещё меня пугала просто операция.
Я современный человек, я всё понимаю, я даже знаю, что я не одна в своих испугах – но представить, как в меня, родимую и такую привычную, вдруг начинают тыкать инородными железными штуками ужасного вида и ещё более страшного содержания – и я бледнела, слушая и кивая, слушая и кивая и держа, держа лицо из последних сил.
Мои сопровождающие тихо улыбались, понимая, что происходит. Меня, убегающую от хирургов во всю силу своих молодых ног, затем старых ног, то-есть, всю жизнь – вдруг застали врасплох и прижали к стенке. Я рассчитывала на банальный лазер – а тут вдруг спешно готовят операционную. Позвольте, мы так не договаривались, зачем я это началаааааа – из последних сил сражался с врачами мой испуганный мозг, давая сигнал надпочечникам. Адреналин фонтанировал.
Где-то уже готовилась операционная, мне рекомендовали не тянуть, и медсестра мягко, но повелительно тянула уже меня в сторону предоперационного бокса.
Я трусила. Я трусила до дрожи, до слабости в членах. Если бы я была сейчас на фронте – можно было сказать, что я дрыстала. Но в этой стерильной клинике дрыстать явно было негоже – стало быть, я просто трусила.
Меня раздели и выдали разовую операционную униформу. Затем ввели в операционную и уложили на стол. Включились лампы бессердечного света, кто-то набирал жидкость в шприцы, кто-то раскладывал инструменты.
Стоп. Почему я боюсь? – сказала я себе.
Стоп. ты ехала в Дебальцево во время обстрелов, ты мчалась по простреливаемой дороге к Водяному, ты бежала от мин, ты знаешь их свист и грохот разрывов – вот там бояться пристало. А здесь чего? Здесь ты в заботливых руках, тебе обещали, что не будет больно, и это тебе не районная поликлиника твоего детства, где страшная тётка в шиньоне, зубной врач, тоже сначала говорила, что не будет больно, а потом… лучше не вспоминать. Так вот – здесь тебе точно не будет больно.
Мой фронт заржал в коридоре – в саму операционную он входить стеснялся.
И я вдруг успокоилась и улеглась поудобнее на твёрдом этом столе. Я даже потребовала подушку. Мне хмыкнули, но какой-то стерильный валик принесли и подложили под затылок.
И всё состоялось очень быстро и качественно.
Светила лично резали и лично зашивали меня косметическим (я надеялась) швом. Я расслабилась и общалась.
- Ну, вот. Теперь отправим образование на биопсию, а перевязки вы будете делать две недели. Здесь, у нас. – сказало мне одно светило, второе улыбнулось и кивнуло.
Два врача, две светлых повести – вот в этом месте вы душу из меня и вынули. Как две недели? Почему меня не предупредили?
- Как две недели? – заорала я так, что хирург уронил иглу. – Мне на фронт через четыре дня! Где я на фронте буду делать эти перевязки?
Врачи переглянулись и задумались. Потом один спросил:
- В каком секторе вы будете?
И тут я удивилась. И вы меня поймёте – кто мог ожидать, что гламурные эти врачи имеют понятие о секторах.
- Д, Л и М. – сказала я.
- А отложить нельзя? – спросили врачи.
- Нельзя! – отрезала я.
- Так… Ну, перевязки через день. Вам нужно рассчитать маршрут так, чтобы через день вы были в Артёмовске и Мариуполе. Я договорюсь, вам сделают перевязки. – сказал один.
- А я договорюсь в Лисичанске или Северодонецке. – сказал второй.
И тут я удивилась ещё больше. Видите ли, они ведь не назвали города. Они назвали номера госпиталей. А номера уже автоматически сложились у меня в города.
- Когда вы там были? – спросила тихо я.
- Я в четырнадцатом. – сказал один.
- Я в пятнадцатом. – сказал второй.
Я сверила города и дороги. Выходило так, что этот врач мог принимать санитарку с ранеными, которая встретилась нам на пути, когда мы следовали к 31-му блокпосту. А второй мог делать операции в те дни, когда мы стояли во дворе госпиталя и ждали, что решат по нашим легкораненым, провожая взглядами окровавленные носилки с разорванными телами.
Выходит, мы все были из одной команды. Вот тебе и тыл, вот тебе и гламур.
И всё.
С тех пор я не обобщаю. И, встречая посты от коллег «Людоньки, у нас війна! Опомнітєсь! Хватить жрать і відпочивати, поки ми тут на фронті» - я смотрю на них с улыбкой. Мне видится истерик, рвущий рубаху на груди – Данко, нирки рви, вони горітимуть!
То-есть я смотрю в зеркало, там я, только три года тому назад.
Я смотрю на них так, как смотрит обычно пожилой, много видевший и переживший, человек на глупость юности и тихо усмехается:
- Молодость - это единственная болезнь, от которой человек всегда излечивается.
Если, конечно, человек не погибает.
А с такими истериками можно погибнуть запросто.
Я перебираю посты коллег и вижу – старые волонтёры, те, кто идёт по этому пути с самого начала, кто пережил Зеленополье и Славянск, кто давно сжёг сердце в Иловайске и Дебальцево, а душу спалил в огнях Майдана – эти люди не кричат. А спокойно и деловито рассказывают о фронтовых победах или поражениях.
Кричат те, кто пришёл обычно после мясорубок. Они обвиняют тыл в равнодушии столь регулярно, сколь регулярно тыл посылает им помощь.
И знаете – я мало верю этим крикам. Это кричит истерика, необузданный вовремя ПТСР – и крики эти в любом случае неконструктивны.
Я не верю в разборки – а ты в каком танке горел? А пули грыз? Это кричит тщеславие.
Не верю я в заявления – а ты вообще что сделал для фронта? Или ты из диванной сотни? Это кричит глупость.
Мой фронт не кричит. Фронт знает – кричащих и машущих руками не стоит воспринимать всерьёз. Кто знает – тот молчит.
Обожжённый опыт тоже умеет молчать. И опыта такого я не желаю вам, новое поколение волонтёров, пришедшее уже на позиционную войну.
Хотя – что это я. Возможно, старые и опытные тоже истерят. Возможно, молодые и непрошедшие огонь первого года войны, тоже могут быть разумными.
Здесь ведь главное – не обобщать, верно?
Как и с тылом. С нашим безмятежным на первый взгляд, но опалённым войной, тылом.
Безусловно опалённым. Потому что такой огонь – он не может не достать даже мирный, нарядный и безмятежный Киев. Прислушайтесь. Присмотритесь. Спросите у людей, прежде чем кричать о своей уникальности.
Так – конструктивно.
И только так мы победим. Я в это верю.

прим
недавно я прочла пост одного из моих светил. Одного из двух врачей, двух светлых повестей.
«Пришла на приём дама. Липосакция. Достаточно дорогая операция. Во время подготовки к операции дама разоткровенничалась. Она из Донецка, приезжает в Киев на пластические операции. Ненавидит карателей. Считает, что украинские войска целенаправленно обстреливают города и сёла Донбасса.
В операции отказал и выдворил из клиники.
Возможно, я поступил некорректно с точки зрения врачебной этики – но я поступил правильно»

Уважаю. Спасибо, мой фронтовой тыл.
Мой тыловой фронт.

https://www.facebook.com/diana.makarova.37/posts/1609840722409956

Реквізити Ф.О.Н.Ду Діани Макарової.

Оригінал --- https://lenta-ua.dreamwidth.org/567919.html


ЦЕ НЕ МОЯ ВІЙНА
(про лагідні методи)

Б"ютіфул Карпати.
Україна, рідна мати, не дай же нам погибати…

А Україна – вона така різна. Але така однакова.
Ми в Києві.
Передріздво. Фондер стоїть у черзі на Нову пошту. Черга страшенна, що сталось? – аж нічого не сталось, люди просто висилають різдвяні подарунки.
- Люди, пропустіть без черги, у нас посилки на фронт.
Посилки на фронт. Там інші подарунки. Там банери і цвяхи, там гума на машину, десь там, на сході України, стала одна з машин – колеса лисі, гума потрібна аж горить. І це найкращий передріздвяний подарунок.
- Люди, пропустіть без черги. У нас посилки на фронт.
Люди мовчать. Черга не смикнулась. І чергу можна зрозуміти – у черги нагальне питання, посилки з подарунками – коханим і внучатам, дітям та батькам.
- Діно, я не змогла відправити, черга страшенна. Я б її не вистояла.
- А ти казала, що тобі на фронт?
- Казала, але марно. Ніхто не поступився.
- Ок, самі відвеземо. Грузіть, хлопці.
Грузимо, веземо. Фронт чекати не може, доки народ відправить свої посилки до Різдва.
Народу не болить фронт?
Та може і болить. Але народу своє, ріднісіньке, болить ще більше. Ось черга підходить, як же я її, рідну свою, віддам?
Та й взагалі – Це не моя війна!
Ми знаємо інший народ – люди приходять, приїздять до Ф.О.Н.Д.у, як і в чотирнадцятому, привозять щось, відірване від себе.
Ми знаємо людей, які вже майже чотири роки допомагають фронту та армії постійно, кожного місяця перераховуючи певні суми волонтерам.
Але кожного разу, коли наштовхуєшся на оце, побутове «Це не моя війна» - стає боляче.
Тут треба так – двері до менеджера, питання руба – так, нам на фронт, ми знаємо, як допомагає фронту Нова пошта, звільніть віконце для фронтиових посилок, нас тут таких багато, а фронт чекати не може.
Десь і комусь таке вдавалось. Одразу звільняють, і мекання черги – куда без очєрєді??? – ігнорувати. Часом ігнорувати досить демонстративно.

Ми у Карпатах.
Тут в кожному селі стели з портретами загиблих, завжди свіжі квіти під стелами, горять свічки.
Їдемо в Закарпаття – те ж саме. Ось басейн з гарячими термальними водами. Читаємо оголошення:
«Бійцям АТО вхід безкоштовний»
Стоїть скринька. Збір на 128 бригаду.
Десь треба зупинитись на кілька днів. Знаходимо скромний отель. До номерів жодних зауважень. Дешеві номери з ліжками. На ліжках непогані матраси, хороші ковдри – що ще треба мандрівнику?
Голі стіни в номерах – це теж плюс. Нема отого па-багатому, тих штучних квітів та статуеток голих дівок. Висить одна-єдина монохромна літографія – міст в місті Берегове. Чудово, більшого нам і не треба. Ми теж любимо цей міст.
Поплавали пару днів, здаємо номер. Думаю – добре сюди відправити нашого бійця. Дуже жаліється на болі в спині – коли був бій і підійшла підмога, той боєць допомагав евакуювати поранених, закидуючи їх на БТР, сам вискочив, продовжуючи відстрілюватись, як відстрілювався він до того, прикриваючи поранених, а потім щось вибухнуло, відкинуло його і вдарило спиною об БТР.
Лікуємо вже другий рік. Контузія пройшла, лишивши згадку про себе на все життя. А спина болить, і болить часом так, що ходити не може.
Добре бійця сюди направити, нехай поплаває в гарячих термальних водах.
Йду на ресепшен, питаюсь:
- А у вас тут бійці Ато спиняються?
- Нііі… Ми про таке не чули. – трохи злякані погляди. – А можете спитатись в хазяїна.
Йду до хазяїна. Симпатичний Шандор. Досить холений, але весь у роботі – готель має ще й магазинчик, а тут ще будівництво, отже роботи вистачає.
- Доброго дня. Я волонтер, така-то, можете навести справки в інтернеті. принаймні у фейсбуці. Ми тут відпочивали, дякуємо, все було добре. Маю питання.
- Да, слушаю. – відповідає російською.
- В нас є бійці, спинальники. Ваші термальні води для них дуже показані. Отже, наводжу справки. Чи є в вас скидки для бійців АТО? Чи можна зняти номер для тих поранених, хто сюди їде з сім»ями?
- Что виии… - всміхається Шандор. – Ми етім нє занімаємся. Пусть снімают номєр как всє.
- Це не ваша війна? – виривається в мене.
- Нєт. Ето нє моя война. Мнє ето нє інтєрєсно. – люб»язно мовить він.
Я розвертаюсь, грузимо машину, виселяємось. Господар тут як тут, сам вирішив приймати ключі. Ну так, це ж цікаво.
Раптом у мене дзвонить телефон.
Підкреслюю – раптом. Розмова була незапланованою, несподіваною – але відбулась в найкращому дусі сценарних законів.
- Так, дякую. А ще нам потрібно замовити для хлопців генератор. – кажу я в трубу. – Та що ви кажете? Була СБУ? Директора магазину звільнено? Усього-навсього за продаж дитячих іграшок з російською символікою? Чудова історія! Отак повинно бути з кожним, хто вважає, що це не його війна! Молодці СБУ, гарно спрацювали. Ідеальна історія, коли за одним постом у фейсбуку знімають директора крупного магазину.

Далі кладу трубу і пояснюю своїм, ясно всміхаючись час од часу Шандору:
- Ота історія, коли директор магазину допустив продаж дитячих іграшок з символікою російської армії. І ми підтримали пост у фейсбуці, пам»ятаєте?
- Еге ж. – ясно всміхаються мої.
Ми киваємо Шандору і повертаємось до виходу.
- Пагадітє! – кличе Шандор.
Ми зупиняємось. Пагадітє так пагадітє.
- Ну, ми же всє люді. Ми ж панімаєм. – говорить Шандор, наздоганяючи нас. – Вот мая візітка. Званітє, дагаварімся. Ми дадім скідкі вашим воінам.
Моя ж ти бубочка.
Моя ж ти киця.
Дивись, як одразу ця війна стала твоєю – варто було згадати СБУ.
https://www.facebook.com/t.staschuk/posts/1971653673109034?pnref=story

… ми знаємо, як ця війна стала війною цілого народу – і неважливо, той народ перебуває в глибокому тилу чи поруч з фронтом.
Але ми знаємо, як часто ще звучить оце – «Це не моя війна»
І тут я налаштована рішуче – аби ця війна стала нашою спільною війною, війною проти окупанта, як і мусить бути - варто вбивати в деякі голови цю війну добрими, хорошими, лагідними методами.
Наприклад, згадкою про СБУ.
Або роботою СБУ – доброю, хорошою, лагідною роботою, яка і мусить бути постійно в воюючій країні.
Я права?







https://www.facebook.com/diana.makarova.37/posts/1592795780781117

Реквізити Ф.О.Н.Ду Діани Макарової.

Оригінал --- https://levkonoe.dreamwidth.org/9884844.html

День Защитника Украины и Покрова Пресвятой Богородицы не прошел спокойно в районе проведения АТО. Несмотря на религиозный праздник, российско-оккупационные группировки активизировали обстрелы украинских позиций на Приморском направлении. Так, с полуночи боевики трижды из крупнокалиберных пулеметов и стрелкового оружия били по нашим укреплениям неподалеку Талаковка. По этой же оружия оккупанты вели огонь на подступах к Гнутово. А противотанковый гранатомет пророссийские наемники применяли у Павлополь.

РПЦ через УПЦ МП ведет себя максимально враждебно к Украине!

• РПЦ складировала в помещениях УПЦ МП и доставляла оружие в Украину чтоб начать "русскую весну"
• РПЦ через УПЦ МП финансировала террористов, предоставляла явочные квартиры и организовывала сопротивление законным властям.
• РПЦ через УПЦ МП на оккупированных территориях поддерживает идеологически террористов, помогает им с лечением и реабилитацией.
• РПЦ через УПЦ МП на остальной территории Украины ведет пропаганду сепаратизма.
• за украинские деньги РПЦ через УПЦ МП выстраивает в Украине крепости и клады обеспечения, создает разветвленную диверсионную сеть, явочные квартиры, создает производственные помещения куда крайне затруднен доступ даже для спецслужб

В Киеве готовятся церковные провокации, СБУ назвала их организаторов: к выполнению провокаций планируется привлечь членов отдельных отечественных общественных организаций, которые активно сотрудничают с российскими спецслужбами

Польская комиссия обнаружила запись момента взрыва на бортовом самописце самолета Ту-154, в результате аварии которого в Смоленской области погиб Качиньский.

компания Twitter передала американскому следствию данные на более 200 аккаунтов, связанных с активностью Кремля. Так вот как они выглядят, эти "пиченьки"! И кто же их трескает?!

https://lenta-ua.dreamwidth.org/545946.html


ПРО СОРОМ

давно мені так не було…
І наче ж ні в чому не винна. А соромно.

… "То чи зможете ви нам допомогти?"
Таке повідомлення я отримала два тижні тому. І одразу передзвонила:
- Вибачте. Ми затримались з доставкою передачі. Я лікувалась в госпіталі, ми відкладали рейс. Так, допоможемо. – злякано говорила я, бо пропущена заявка є невиконаним уроком, рекламацією, або просто повним фіаско Ф.О.Н.д.у
- Та ні. Ой, це ви вибачте. Ми ж не знали. - почав затинькуватись командир. - Та ви лікуйтесь, я не буду обривати телефона.
- Та вже полікувалась. Скоро виїдемо. Зачекайте ще трішки.

Ми не могли те все відіслати Новою поштою. Правила є правила - з новими людьми, новим для нас підрозділом треба спочатку познайомитись.
Треба побувати на позиції. Позиція багато скаже про людей, які там стоять. А сам підрозділ стане прозорим для досвідченого волонтера. Варто лише приїхати.
І ми погнали.

... в мене був великий текст. Але я його вимарала.
У мене було багато слів, які хотіла принести я до вас. І то були не красиві, пишні, пафосні слова - а просто матюки, такі, яких я навіть не знаю, можу лише здогатуватись, що ці слова існують. Бо що тоді боцману казати на палубі?
І що тоді кричати в бою?
А що казати волонтеру, який посеред сімнадцятого року, четвертого року війни, зустрів раптово позицію з року чотирнадцятого?

Вони були щасливими.
ДО НИХ ПРИЇХАЛИ ВОЛОНТЕРИ!
Сусідні ВОПи потім прибігали – а дайте, дайте і нам номер. Виявляється, волонтери існують?
Вони так раділи тому мінімуму, який ми привезли – бензопилку, бочки для води, медикаменти та вітаміни…
Я давно не бачила такої радості. Мабуть, з зими 15-го. З осені та літа 14-го.
Я жадібно курила. Я супилась, дивлячись, як метушаться вони у своїй гостинності – котлети, зроблені з тушонки, а ось скоро довариться суп. Ми ж не відпустимо вас, доки не поїсте. А може, чаю? Чи кави?
І грізним шепотом в сторону – хлопці, в нас там лишилась кава?
Вони переживали, чому я суплюсь. Косились на двох бійців, обличчя яких, не відзначені інтелектом, являли ознаки постійного зігрівання організму зсередини. І вели нас за собою – показати бліндажі, а ось спортивний куточок, а там ЗСУ – а можете посидіти, хочете сфотографуватись?

Прошу мене зрозуміти – я бачила усе. Я надто довго на війні, аби мені можна було замилити очі.
І тих двох любителів випити я бачила. Такі є майже на кожному опорнику. Я навіть розуміла, що саме ці двоє де-де, а в бою не підведуть – ось лише зажують огірком перегар, і вперед. А можна й не зажовуючи.
Я бачила позицію, де з злиднів, з гівна та палок – але все ж намагаються зробити облаштування.
Я розуміла, на якій лінії стоїть та позиція, на якій відстані від сепарів та лінія, і ще краще розуміла, чому не кидають на ту позицію облаштування. Біда була в тому, що вони були приписаними. Тобто, це був підрозділ з іншої бригади, кинутий на ущільнення саме до цієї передової бригади, для допомоги. Такі отримують усе в останню чергу.
Я була перед тим в штабі. Там скромно кажуть, що в них все є. На сусідніх позиціях з тією, де ми були, те ж саме, я впевнена.

Ми називаємо таких смертниками. Чому? – бо ми вже бачили немало таких позицій, і знаємо, що по них йде удар у першу чергу.
Я бачила такі позиції – і потім читала у повідомленнях перелік загиблих там. І йшла на похорон з таким почуттям провини – провини, якої і не мала перед ними, а бач…
Я попросила принести й показати аптечки – і жахнулась, спершу від того, що востаннє я такі аптечки бачила хіба у 15-му році. А вдруге тому, що нещодавно я побувала в рідних підрозділах цієї бригади. Підрозділах, які знаходяться на другій лінії. Але мають прекрасні сучасні аптечки і по одному ПНВ на кожного в роті.
В цих же, приписаних і випертих на передню лінію, був один ПНВ на два ВОПи.

Звичайне діло в армії, скажете ви. І я так скажу.
Надто звичайне.
Є біла кістка, голуба кров – а є окопна грязь.
Або смертники – так називаємо їх ми.
Боротись за краще забезпечення цих приписних важко, хоча сенс є. А краще встигнути швиденько привезти та залишити їм хощ щось. Що допоможе їм або воювати – або хоча б досить міцно стояти в цих окопах, відстрілюючись від тих недалеких сепарів.

Ми лишили нехитрий скарб, привезений для них. Ми доклали ще три аптечки – сучасних, класних аптечки. Ми дали їм активні навшуники і обіцяли вислати ще щось. Принаймні бінокль та плівку.
Ми оцінили, чого варто цим хлопцям облаштовувати опорник. З гівна та палок, повторюю. І додали до нашої купи привезеного ще щось. Що могли.

- Ви телефонували лише до нашого Ф.О.Н.Д.у? – запитала нарешті я.
- Та що ви… - посміхнувся напрочуд інтелігентний командир цієї позиції. – Я обривав телефони багатьом волонтерам.
- І що вони відповіли? – спитала я.
- Що вони не можуть прийняти заявку від позиції. Бо працюють лише з комбригами.
- Ясно… - сказала я.

Я не сумніваюсь, цей дійсно дзвонив до багатьох волонтерів. Це дуже неполегливий командир, перевірено власною шкурою.
І я чомусь не сумніваюсь, що багато хто з волонтерів дійсно відповідав йому саме так.
Чомусь я не стала запитувати, до кого він телефонував.

Пройшло кілька днів, а ми й досі не можемо відійти від побаченого. Наче в машині часу проїхались, їй-богу. Раз – і ми знову в чотирнадцятому році. І знову – ти сам-на-сам з ворогом. І не буде допомоги від командирства, бо командирству й самому ніде взяти ані форму, ані аптечок, не кажучи вже про БК. Ну, або вже таке командирство.
І добре, коли раптом повз проїдуть волонетри. І раптом вони все ж не проїдуть повз.

Звиняйте, хлопці. Такі волонтери, кажуть, теж закінчились в 14-му році. А зараз в нас усі поважні.
А зараз в нас усі працюють лише з рівнем не нижче комбрига.
Чи не усі?..

… я пишу цей пост не для жалості до «голих-босих хлопчиків, які стоять на передовій». Вони не голі-босі. І їсти їм є що, принаймні тушонку й крупи мають. А те, чого їм не вистачає для облаштування, та таку-сяку оптику та аптечки ми привеземо.
Я пишу цей пост тому що соромно. Саме за тих колег, які давно вже не чують солдата, сержанта, молодшого офіцера – бо ж вони, бач, які круті, працюють лише з комбригами, не менше.

Скажіть мені, колеги.
Волонтери, скажіть мені – а чи багато серед нас лишилось таких, які працюють з солдатом?
З сержантом?
З молодесеньким лейтенантом?
Безпосередньо з позицією?

Скажіть пошвидше, бо дуже соромно.
За волонтерів...

https://www.facebook.com/diana.makarova.37/posts/1563937133666982

Реквізити Ф.О.Н.Ду Діани Макарової.

(Взято тут --- https://levkonoe.dreamwidth.org/9864512.html)

Вместо вывода войска из Беларуси Россия перебрасывает туда новые отряды спецназовцев.

Генсек НАТО поддерживает идею развертывания миротворческой миссии ООН в Донбассе

Международная следственная группа объявила о причастности России к крушению «Боинга». Комиссия установила точную точку запуска.  Эта территория находилась под контролем пророссийских сепаратистов.

Як в Україні ничегониделаеца: № 121 (огляд) 

Украина и мир   Война России против Украины: хроника за сентябрь , и другие ссылки по теме

 председатель Ассоциации еврейских общественных организаций и общин об антисемитизме в Украине:  У нас очень низкий уровень антисемитизма в стране – один из наименьших в Европе.

Войнович: Все чаще слышно: да отдайте обратно Крым украинцам, завершите эту бузу на Донбассе, зачем она нам?!

Россияне называют жителей Донбасса бандеровцами и часто не хотят видеть их в своих городах. Да и крымчане не рады россиянам


 в Одессу собираются приехать со спектаклем российские актеры, которые оскандалились негативными высказываниями об Украине

В поддержку Саакашвили в Одессе  пришло около только 150 человек. Во время встречи соратники Саакашвили и его охрана напали на общественного деятеля, инвалида по зрению Святослава Огренчука, ему нанесли несколько ударов по голове.

Отремонтированная Трухановым за десятки миллионов Потемкинская лестница уже осыпается... прошло 4 месяца после ремонта. Альхену было стыдно, но не красть он не мог.


Реквизиты Ф.О.Н.Да Дианы Макаровой .  Мне одному много не надо. А оно ж уродило. Я сам не могу привезти. А вы могли бы забрать.

Оригінал --- http://lenta-ua.dreamwidth.org/532005.html


КАНБЕРРА...

що я про неї знаю?
ну, це десь у Австралії, прямо по океану, потім трохи наліво, пройдіться якийсь час і побачите.
Ще - не лякайте кенгуру.
От і все.

А, ні, не все.
Я знаю, що у Канберрі живуть українці. І знаю я це вже три з половиною роки, і знаю я це так чітко - як чітко завжди приходить звідти допомога.
Бронежилети свого часу - а потім допомога від діаспори. Завжди, завжди, коли погано - аж ось є наші австралійці. Аж ось і прилетіла допомога, звідти, прямо по океану, потім направо і трішечки пройтись. Ось Київ, а ось наш фронт. А ось і допомога фронту від Канберри.

Але ж в тих українців теж є свої тут. І вони теж воюють. І виявляється, вони нам друзі та підопічні - настільки близькі, наскільки це можливо. І я підтверджую славний шлях наших. І я кажу зараз канберрі - вони не підуть з фронту, і будуть там стільки, скільки потрібно для нашої перемоги.

І тоді наші та австралійські зусилля знову стають єдиним фронтом.
Дивіться - ось автомобіль. Скоро, буквально за кілька днів він піде працювати на фронти.
Хлопці та дівчата дві третини в нього вклали самі. Там щось продали, там десь взяли свої відкладені гроші - а ми з вами донесли до цього красеня $1500
Ми з вами - і Канберра.

Дякуємо вам, наші австралійські українці.
Дякуємо вам, наші фронтові друзі.
Дякуємо вам, люди.

І тут же уклінно просимо - якщо ви хочете допомогти фронту разом з нами, якщо ви можете це зробити - ось наші реквізити.
Зараз такі часи, що кожна гривня, кожен долар чи там Євро допоможуть.
Бо в нас велика черга на покупки та ремонти автомобілів.
То автомобілі для розвідки, то санітарні автомобілі. То - кров та мобільність фронту.

А як не можете допомогти фінансами - то знаєте, репост теж допомога.

https://www.facebook.com/fondDM/posts/1615417812050324

Приватбанк, на ім"я Ані Косінової
КАРТИ ДЛЯ ДОПОМОГИ ФРОНТУ
5168742325629057 гривнева
5168742011739731 євро
5168742017380183 доларова
ТАКОЖ ПРАЦЮЄ НОВА АЛЬТЕРНАТИВНА КАРТКА ОЩАДБАНКУ - збір на потреби фронту
4790 7010 0831 3362 Ощадбанк
Макарова Діна Костянтинівна

PayPal btf-1@ukr.net





https://www.facebook.com/diana.makarova.37/posts/1550070641720298

ФОНД Діани Макарової: ПИТАННЯ ДЛЯ АНАЛІЗУ

Прошу допомогти.

Днями я почула від одного з вищих офіцерів слова: "Усіх волонтерів, хто стартував разом з вами, в самому початку, підтягнено та причесано. З ними проблем не буде"
Це дійсно так?

... Цього року, як ніколи - Іловайськ.
Три роки пройшло, відходять зашпори, люди розказують. Читати це страшно - читати це потрібно.
Читайте Людмила Калинина (Lyudmila Kalinina) там по крокам, розірваними споминами - обпікає.

Спостерігаю за реакцією, в фб й у житті. І дуже втішена, якщо тут можна чимось втішитись.
Бо люди ЦЬОГО не забудуть. І не пробачать.
Бо ж, хлопці та дівчата, ви вже недаремно загинули, і вас вже не забудуть. Бачу - зароджується традиція ставити на вікно свічку і у цей день.

Ось ще за півроку відійдуть зашпори і буде лавина спогадів про Дебальцеве. Там теж людей кинули напризволяще, там теж кожна бойова одиниця, кожна людина у котлі була шлак під ногами наших головнокомандуючих.

То, що росії цього не пробачать, боюсь, ніколи - то само собою.
Нашим не пробачать.
І це тішить. Але це й лякає. Бо людський гнів, коли вже відходять зашпори, і той гнів виходить назовні - це теж страшно.

Ідіоти, Боже, які ідіоти наші владні та провладні.
Невже ж так можна рубати гілку під собою? - методично й самозакохано.
Волонтери та блогери, ті військові, які пішли під владну дупу, аби лизати самозабвєнно - невже ви можете це все пробачити нашій владі?

- Всє імєют право на ошибку.
- У нас тогда іщо нє біло армії.
- Так еті добровольци самі полєзлі, а потом їх лєзь виручай?

Такі блеяння я теж чула.

В зв"язку з цим маю питання. Ви усі маєте на сторінках добрячі підписки на наших відомих ЛОМів або, якщо українською, ЛСД.
Хто з них, починаючи від наскрізь провладних Мартіна Бреста та Юрія Бірюкова - та закінчуючи найвідомішими волонтерами та, як це модно говорити, активістами, "підтягнутими" свого часу до роботи у МО та Генштабі - хто у ці дні звинуватив владу та Генштаб у іловайському котлі?
У повній бездіяльності?
Є такі імена?

Хто з тих, хто захлинався від пісень про наш блискучий парад та про силу та міць нашої армії - хто згадав про наше повне фіаско під час Іловайського котла?

Ще маю питання - хто з відомих блогерів та волонтерів у ці дні, цього року, запитав владу, чому досі нікого не покарано за Іловайськ?

чи язики в жо...?
Як і їхні хазяйни?

... дуже прошу, допоможіть. Хочеться знати, кому можна подати руку.
Дуже хочеться знати, чи дійсно наше волонтерство вже аж настільки відірвалось від людей та наблизилось до провладної позиції?


https://www.facebook.com/diana.makarova.37/posts/1529420190452010

Реквізити Ф.О.Н.Ду Діани Макарової --- https://www.facebook.com/fondDM/posts/1615417812050324

Оригінал --- http://nazlo-vsemu.livejournal.com/2823753.html

https://www.facebook.com/diana.makarova.37/posts/1514545425272820

І ЩОДО ПЕКЛА...

"... думаю, після смерті
волонтери потрапляють до пекла.
сновигають там - чорні, закіптюжені,
майже невідрізнимі від місцевого персоналу.
часто мотаються до раю за амброзією
(помагає від опіків)
і перев'язочними матеріалами.
ангели закривають очі на порушення уставу."
(Леся Рой (Lesya Roy)

І щодо пекла...
Ви мене знаєте - яке б не було пекло, я не буду зайвий раз звертатись до вас з проханням про гроші.
Ми викручуємось тим що є, тим, що можемо зробити ми самі, тим, що можемо вибити безкоштовно, в подарунок - поки можемо.
В пекельному липні ми так і крутились. Але пекельний серпень вже не витягуємо.

Не амброзії заради, а лише пекельної кухні для - і я, і Ф.О.Н.Д. просимо вашої допомоги.
У пекельному серпні нам одних прицілів потрібно закупити три штуки
генераторів дизельних - два.... та ну його, хоча б один
не враховуючи дрібниць типу

Планка Пікатіні на ПКМ, 1 шт
Панель сонячних батарей, велика, 1 шт
Сітка маскувальна, 1 шт
Планшет, 12 шт
ПНБ 2+, 2 шт
Кемелбек, 3 шт
Окуляри, 4 шт
Бінокль 7x50, 3 шт
Системний блок, потужний, 2 шт
Флешка MicroSD 8 GB, швидкісна, 2 шт

АВТОМОБІЛЬНИЙ СПИСОК

Інструменти, 1 набір
Динамометричний ключ 50 кгс*м/500 Н*м
Лебідка 1,5-2,5 т
Лінійка ПСК-ЛГ, діапазон вимірів 1050-1340мм, 1480-1820 мм
Зарядний пристрій для автомобільних акумуляторів, 5 шт
Комплект зчеплення на Таврію, 1 шт

ГОСПОДАРЧИЙ СПИСОК:

ключі свічні, 2 шт
пульверизатор для фарбування машин, 1 шт
плівка, 6 рулонів
бензопила, 4 шт
болгарка, 1 шт
стрічка ізолююча
мішки, 2350 шт
скоби будівельні 100 шт
рукавички робочі
душі переносні 35-40 л
кабель 2x4.0, 4,5 км

з деякими позиціями можна посперечатись - чи так вже вони потрібні. Але ми сперечатись не будемо, бо знаємо точно - потрібні.
Списки вивірені, зайве прибрано, усі заявники сто разів перевірені.

І якщо ви не будете проти поваритись в нашому серпневому волонтерському пеклі разом з нами - нагадую вам наші реквізити. Вони завжди знаходяться тут
https://www.facebook.com/fondDM/posts/1615417812050324

Найголовніші тут зараз
Приватбанк, на ім"я Анни Косінової, картки для фронту

5168742325629057 гривнева картка
5168742011739731 євро
5168742017380183 доларова

та пейпал
PayPal btf-1@ukr.net

І прошу вас пам"ятати - добрячий репост в нашому пеклі теж допомога. Ще й яка допомога.
Дякуємо вам, люди.

Реквізити Ф.О.Н.Ду Діани Макарової --- https://www.facebook.com/fondDM/posts/1615417812050324

https://www.facebook.com/diana.makarova.37/posts/1507429309317765


Може, вже годі про Бережну?
Хоча б тому, що жарти з таким поняттям як Смерть - річ досить небезпечна.
Взагалі зараз жартувати небезпечно. Тут і хочеш розбавити серйозну стрічку якимось жартом - а бац, страшна новина. І прибираєш пост.

Давайте краще подивимось на наші втрати за липень.
https://gazeta.ua/articles/donbas/_pamyatayemo-imena-usih-voyiniv-ato-yaki-zaginuli-u-lipni/785743

Не знаю, як вас - а мене найбільше вразила кількість смертей небойових.
Тобто тут, в тилу.
Інсульт, аварія, самогубство.
Нещасні випадки на полігоні - і знову самогубства.

Більшість цих смертей теж пов"язані з війною.
Медики-волонтери потихеньку ведуть свою статистику, і там мелькають дивні речі. Кажуть, дуже виріс процент онкології. Чомусь медики-волонтери пов"язують онкологію з певним типом осколків.
Скоріше, це просто збіг обставин. Виборка нерепрезентативна. Але ж повної статистики ще нема і вона не скоро буде...

Аварії та нещасні випадки на полігонах.
Завжди є заклАд на певний можливий процент таких нещасних випадків на навчаннях - то порівняймо кількість навчань у мирний час, і зараз, під час війни.
Звичайно, цей страшний процент виросте.

Досі я мало зустрічала статистики по смертях військових (ветеранів) у тилу. Чи то про таке намагались мовчати, і раптом вирішили говорити. Чи то дійсно виросли ці цифри.

Мені страшненько уявити, що буде після війни.

... я б хотіла висловити співчуття нашій колезі у страшній втраті.
Але слова безсилі.
Сука війна - не знаю, що сказати ще, крім цього.
Сука війна.

Досить топтати труп ворога. Це принаймні недостойно.
Згадайте краще про своїх.
УСІХ загиблих за останні тижні - хоча б тижні.
Загиблих на війні і в тилу, після війни - бо якби не сука-війна, вони були б живими.


Реквізити Ф.О.Н.Ду Діани Макарової --- https://www.facebook.com/fondDM/posts/1615417812050324

Время от времени буду повторять этот пост. Где брать новости?


levkonoe, тэг --- хроники газовой гангрены

murysia, тэг --- украина
или
она же в ЖЖ --- http://users.livejournal.com/-m-u-/ (тэг - украина)

ВОЛОНТЁРЫ --- lenta_ua, тэг --- фонд
или
прямо на фейсбуке, они же --- https://www.facebook.com/fondDM/posts/1615417812050324

Крым --- oleg-leusenko в жж, тэг --- Крым
или
те же материалы --- https://crimeaua1.wordpress.com/

Хорошие Новости в жж ibigdan, тэг --- Хорошие новости