argument_q: (01 деревце)
Оригінал --- https://levkonoe.dreamwidth.org/9884844.html


День Защитника Украины и Покрова Пресвятой Богородицы не прошел спокойно в районе проведения АТО. Несмотря на религиозный праздник, российско-оккупационные группировки активизировали обстрелы украинских позиций на Приморском направлении. Так, с полуночи боевики трижды из крупнокалиберных пулеметов и стрелкового оружия били по нашим укреплениям неподалеку Талаковка. По этой же оружия оккупанты вели огонь на подступах к Гнутово. А противотанковый гранатомет пророссийские наемники применяли у Павлополь.

РПЦ через УПЦ МП ведет себя максимально враждебно к Украине!

  • РПЦ складировала в помещениях УПЦ МП и доставляла оружие в Украину чтоб начать "русскую весну"
    • РПЦ через УПЦ МП финансировала террористов, предоставляла явочные квартиры и организовывала сопротивление законным властям.
    • РПЦ через УПЦ МП на оккупированных территориях поддерживает идеологически террористов, помогает им с лечением и реабилитацией.
    • РПЦ через УПЦ МП на остальной территории Украины ведет пропаганду сепаратизма.
  • за украинские деньги РПЦ через УПЦ МП выстраивает в Украине крепости и клады обеспечения, создает разветвленную диверсионную сеть, явочные квартиры, создает производственные помещения куда крайне затруднен доступ даже для спецслужб

В Киеве готовятся церковные провокации, СБУ назвала их организаторов: к выполнению провокаций планируется привлечь членов отдельных отечественных общественных организаций, которые активно сотрудничают с российскими спецслужбами

Польская комиссия обнаружила запись момента взрыва на бортовом самописце самолета Ту-154, в результате аварии которого в Смоленской области погиб Качиньский.

Як в Україні ничегониделаеца: № 132 (огляд)

Школьник, который проживает в Киевской области, пожертвовал бойцам АТО 38000 евро (почти 1200000 грн)

Ракетные испытания нового противотанкового ракетного комплекса" Скиф ", которые проходили как в Украине, так и за рубежом, в частности, в условиях сверхвысоких температур в пустыне, прошли успешно", - отметил Турчинов, ракеты ПТРК точно, без промаха поражают цели на расстоянии до 5,5 километров . Секретар СНБО также сообщил, что боевая часть ПТРК" Скиф " показала уникальный результат, прожигая броню толщиной до 1 метра

Вооруженным Силам в этом году передано около 1300 единиц образцов вооружения и военной техники, до конца года войска получат еще более тысячи единиц.
компания Twitter передала американскому следствию данные на более 200 аккаунтов, связанных с активностью Кремля. Так вот как они выглядят, эти "пиченьки"! И кто же их трескает?!
argument_q: (11 два цвета)
Оригінал --- https://lenta-ua.dreamwidth.org/548685.html


так, саме учора ми мали цю зустріч.
І скажу вам чесно - ми хвилювались перед нею так, як не хвилювались перед жодним інтерв"ю. Бо діти.
найчесніше
найдорожче
найвище, що в нас може бути.
Бо ми працюємо у першу чергу для них - нашого майбутнього.

Майбутнє було як майбутнє - уважні очі, шкодні очі, гиги або сум в очах - залежно від того, про що розказували.
- Зараз ми розкажемо вам про все, що приготували для цієї зустрічі. - почала я виступ. - Але спершу прошу підняти руки тих, в кого хтось з рідних воював або зараз воює на війні.

І півтора десятка рук.
- Батько.
- Батько.
- Брат.
- Дядько.
- Батько.
- Батько...

Отака війна, малята...
Отака вона - ось тут, поруч з нами. У такій мирній київській школі.
Ф.О.Н.Д. дякує Valya Zakha-Bura за це запрошення. Не знаю, чи дала ця зустріч щось дітям - а нам точно вона дала багато...

Дивитись фото-альбом тут:
https://www.facebook.com/pg/%D0%91%D1%96%D0%B1%D0%BB%D1%96%D0%BE%D1%82%D0%B5%D0%BA%D0%B0-9-%D0%B4%D0%BB%D1%8F-%D0%B4%D1%96%D1%82%D0%B5%D0%B9-%D0%A6%D0%91%D0%A1-%D0%A8%D0%B5%D0%B2%D1%87%D0%B5%D0%BD%D0%BA%D1%96%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%BE%D0%B3%D0%BE-%D1%80-%D0%BD%D1%83-691341034298839/photos/?tab=album&album_id=1168509726581965

Реквізити Ф.О.Н.Ду Діани Макарової.
argument_q: (99 ВСУ)
https://lenta-ua.dreamwidth.org/545946.html


ПРО СОРОМ

давно мені так не було…
І наче ж ні в чому не винна. А соромно.

… "То чи зможете ви нам допомогти?"
Таке повідомлення я отримала два тижні тому. І одразу передзвонила:
- Вибачте. Ми затримались з доставкою передачі. Я лікувалась в госпіталі, ми відкладали рейс. Так, допоможемо. – злякано говорила я, бо пропущена заявка є невиконаним уроком, рекламацією, або просто повним фіаско Ф.О.Н.д.у
- Та ні. Ой, це ви вибачте. Ми ж не знали. - почав затинькуватись командир. - Та ви лікуйтесь, я не буду обривати телефона.
- Та вже полікувалась. Скоро виїдемо. Зачекайте ще трішки.

Ми не могли те все відіслати Новою поштою. Правила є правила - з новими людьми, новим для нас підрозділом треба спочатку познайомитись.
Треба побувати на позиції. Позиція багато скаже про людей, які там стоять. А сам підрозділ стане прозорим для досвідченого волонтера. Варто лише приїхати.
І ми погнали.

... в мене був великий текст. Але я його вимарала.
У мене було багато слів, які хотіла принести я до вас. І то були не красиві, пишні, пафосні слова - а просто матюки, такі, яких я навіть не знаю, можу лише здогатуватись, що ці слова існують. Бо що тоді боцману казати на палубі?
І що тоді кричати в бою?
А що казати волонтеру, який посеред сімнадцятого року, четвертого року війни, зустрів раптово позицію з року чотирнадцятого?

Вони були щасливими.
ДО НИХ ПРИЇХАЛИ ВОЛОНТЕРИ!
Сусідні ВОПи потім прибігали – а дайте, дайте і нам номер. Виявляється, волонтери існують?
Вони так раділи тому мінімуму, який ми привезли – бензопилку, бочки для води, медикаменти та вітаміни…
Я давно не бачила такої радості. Мабуть, з зими 15-го. З осені та літа 14-го.
Я жадібно курила. Я супилась, дивлячись, як метушаться вони у своїй гостинності – котлети, зроблені з тушонки, а ось скоро довариться суп. Ми ж не відпустимо вас, доки не поїсте. А може, чаю? Чи кави?
І грізним шепотом в сторону – хлопці, в нас там лишилась кава?
Вони переживали, чому я суплюсь. Косились на двох бійців, обличчя яких, не відзначені інтелектом, являли ознаки постійного зігрівання організму зсередини. І вели нас за собою – показати бліндажі, а ось спортивний куточок, а там ЗСУ – а можете посидіти, хочете сфотографуватись?

Прошу мене зрозуміти – я бачила усе. Я надто довго на війні, аби мені можна було замилити очі.
І тих двох любителів випити я бачила. Такі є майже на кожному опорнику. Я навіть розуміла, що саме ці двоє де-де, а в бою не підведуть – ось лише зажують огірком перегар, і вперед. А можна й не зажовуючи.
Я бачила позицію, де з злиднів, з гівна та палок – але все ж намагаються зробити облаштування.
Я розуміла, на якій лінії стоїть та позиція, на якій відстані від сепарів та лінія, і ще краще розуміла, чому не кидають на ту позицію облаштування. Біда була в тому, що вони були приписаними. Тобто, це був підрозділ з іншої бригади, кинутий на ущільнення саме до цієї передової бригади, для допомоги. Такі отримують усе в останню чергу.
Я була перед тим в штабі. Там скромно кажуть, що в них все є. На сусідніх позиціях з тією, де ми були, те ж саме, я впевнена.

Ми називаємо таких смертниками. Чому? – бо ми вже бачили немало таких позицій, і знаємо, що по них йде удар у першу чергу.
Я бачила такі позиції – і потім читала у повідомленнях перелік загиблих там. І йшла на похорон з таким почуттям провини – провини, якої і не мала перед ними, а бач…
Я попросила принести й показати аптечки – і жахнулась, спершу від того, що востаннє я такі аптечки бачила хіба у 15-му році. А вдруге тому, що нещодавно я побувала в рідних підрозділах цієї бригади. Підрозділах, які знаходяться на другій лінії. Але мають прекрасні сучасні аптечки і по одному ПНВ на кожного в роті.
В цих же, приписаних і випертих на передню лінію, був один ПНВ на два ВОПи.

Звичайне діло в армії, скажете ви. І я так скажу.
Надто звичайне.
Є біла кістка, голуба кров – а є окопна грязь.
Або смертники – так називаємо їх ми.
Боротись за краще забезпечення цих приписних важко, хоча сенс є. А краще встигнути швиденько привезти та залишити їм хощ щось. Що допоможе їм або воювати – або хоча б досить міцно стояти в цих окопах, відстрілюючись від тих недалеких сепарів.

Ми лишили нехитрий скарб, привезений для них. Ми доклали ще три аптечки – сучасних, класних аптечки. Ми дали їм активні навшуники і обіцяли вислати ще щось. Принаймні бінокль та плівку.
Ми оцінили, чого варто цим хлопцям облаштовувати опорник. З гівна та палок, повторюю. І додали до нашої купи привезеного ще щось. Що могли.

- Ви телефонували лише до нашого Ф.О.Н.Д.у? – запитала нарешті я.
- Та що ви… - посміхнувся напрочуд інтелігентний командир цієї позиції. – Я обривав телефони багатьом волонтерам.
- І що вони відповіли? – спитала я.
- Що вони не можуть прийняти заявку від позиції. Бо працюють лише з комбригами.
- Ясно… - сказала я.

Я не сумніваюсь, цей дійсно дзвонив до багатьох волонтерів. Це дуже неполегливий командир, перевірено власною шкурою.
І я чомусь не сумніваюсь, що багато хто з волонтерів дійсно відповідав йому саме так.
Чомусь я не стала запитувати, до кого він телефонував.

Пройшло кілька днів, а ми й досі не можемо відійти від побаченого. Наче в машині часу проїхались, їй-богу. Раз – і ми знову в чотирнадцятому році. І знову – ти сам-на-сам з ворогом. І не буде допомоги від командирства, бо командирству й самому ніде взяти ані форму, ані аптечок, не кажучи вже про БК. Ну, або вже таке командирство.
І добре, коли раптом повз проїдуть волонетри. І раптом вони все ж не проїдуть повз.

Звиняйте, хлопці. Такі волонтери, кажуть, теж закінчились в 14-му році. А зараз в нас усі поважні.
А зараз в нас усі працюють лише з рівнем не нижче комбрига.
Чи не усі?..

… я пишу цей пост не для жалості до «голих-босих хлопчиків, які стоять на передовій». Вони не голі-босі. І їсти їм є що, принаймні тушонку й крупи мають. А те, чого їм не вистачає для облаштування, та таку-сяку оптику та аптечки ми привеземо.
Я пишу цей пост тому що соромно. Саме за тих колег, які давно вже не чують солдата, сержанта, молодшого офіцера – бо ж вони, бач, які круті, працюють лише з комбригами, не менше.

Скажіть мені, колеги.
Волонтери, скажіть мені – а чи багато серед нас лишилось таких, які працюють з солдатом?
З сержантом?
З молодесеньким лейтенантом?
Безпосередньо з позицією?

Скажіть пошвидше, бо дуже соромно.
За волонтерів...

https://www.facebook.com/diana.makarova.37/posts/1563937133666982

Реквізити Ф.О.Н.Ду Діани Макарової.
argument_q: (11 два цвета)
ФОНД Діани Макарової: Аня Косинова: - Ди, а можно мне подать списочек Ф.О.Н.Д.у?
- Ди, а можно мне подать списочек Ф.О.Н.Д.у?
- Заявку?
- Угу. Я знаю, Ф.О.Н.Д. работает только на фронт. И на "Десну" не возит.
- Та давай уже. В виде исключения.

и хохот в студии.
Ну, как, примем заявку от старшего солдата Ани Косиновой, проходящей обучения в центре "Десна"?
Ставить на голосование будем? Или примем по умолчанию, что кто-кто, а Косинова заслужила?

- И ещё четыре девочки. - несмело звучит голос Косиновой за кадром.
И это лучшие наши девочки, я вам точно говорю.
А какое ваше согласное мнение?



Реквізити Ф.О.Н.Ду Діани Макарової.
argument_q: (11 два цвета)
(Взято тут --- https://levkonoe.dreamwidth.org/9864512.html)


Вместо вывода войска из Беларуси Россия перебрасывает туда новые отряды спецназовцев.

Генсек НАТО поддерживает идею развертывания миротворческой миссии ООН в Донбассе

Международная следственная группа объявила о причастности России к крушению «Боинга». Комиссия установила точную точку запуска.  Эта территория находилась под контролем пророссийских сепаратистов.

Як в Україні ничегониделаеца: № 121 (огляд) 

Украина и мир   Война России против Украины: хроника за сентябрь , и другие ссылки по теме

 председатель Ассоциации еврейских общественных организаций и общин об антисемитизме в Украине:  У нас очень низкий уровень антисемитизма в стране – один из наименьших в Европе.

Войнович: Все чаще слышно: да отдайте обратно Крым украинцам, завершите эту бузу на Донбассе, зачем она нам?!

Россияне называют жителей Донбасса бандеровцами и часто не хотят видеть их в своих городах. Да и крымчане не рады россиянам


 в Одессу собираются приехать со спектаклем российские актеры, которые оскандалились негативными высказываниями об Украине

В поддержку Саакашвили в Одессе  пришло около только 150 человек. Во время встречи соратники Саакашвили и его охрана напали на общественного деятеля, инвалида по зрению Святослава Огренчука, ему нанесли несколько ударов по голове.

Отремонтированная Трухановым за десятки миллионов Потемкинская лестница уже осыпается... прошло 4 месяца после ремонта. Альхену было стыдно, но не красть он не мог.


Реквизиты Ф.О.Н.Да Дианы Макаровой .  Мне одному много не надо. А оно ж уродило. Я сам не могу привезти. А вы могли бы забрать.

argument_q: (11 два цвета)
Взято тут --- https://lenta-ua.dreamwidth.org/537881.html

- Доброго дня. Це фонд діани Макарової?
- Так. Доброго дня.
- А я говорю з оператором чи з Діаною?
- Я Діана Макарова.

(я вже не кажу, що в нас немає операторів, я завжди сама відповідаю на усі дзвінки)

- Я живу під Києвом. Розумієте, я переселенець. Бежал в четырнадцатом из Донецка в чём стоял. - переходить на російську. - Так я живу один, сажаю огород. Вот пересматриваю ваше интервью. Решил перезвонить.
(терпляче слухаю)
- У меня есть немного буряка. Картошки немного насыплю. Капусту дам. Мне одному много не надо. А оно ж уродило. Я сам не могу привезти. А вы могли бы забрать.

я трохи думаю. Потім домовляємось, що я дам його номер телефону тим жінкам, які годують поранених в госпіталі. І вони приїдуть та заберуть.
Я дякую.
У мене немає слів для нього, аби висловити всю мою подяку. Взагалі нема таких слів.
Я просто увесь день сьогодні ходжу і згадую той хрипкуватий голос:
- Розумієте, я переселенець. Я из Донецка. Мне одному много не надо. А вы ребятам отвезёте. Ну да, на фронт. Или в госпиталь.

і в мене просто стискається серце.

https://www.facebook.com/diana.makarova.37/posts/1556243611103001

Реквізити Ф.О.Н.Ду Діани Макарової.
argument_q: (11 два цвета)
Оригінал --- http://lenta-ua.dreamwidth.org/532005.html


КАНБЕРРА...

що я про неї знаю?
ну, це десь у Австралії, прямо по океану, потім трохи наліво, пройдіться якийсь час і побачите.
Ще - не лякайте кенгуру.
От і все.

А, ні, не все.
Я знаю, що у Канберрі живуть українці. І знаю я це вже три з половиною роки, і знаю я це так чітко - як чітко завжди приходить звідти допомога.
Бронежилети свого часу - а потім допомога від діаспори. Завжди, завжди, коли погано - аж ось є наші австралійці. Аж ось і прилетіла допомога, звідти, прямо по океану, потім направо і трішечки пройтись. Ось Київ, а ось наш фронт. А ось і допомога фронту від Канберри.

Але ж в тих українців теж є свої тут. І вони теж воюють. І виявляється, вони нам друзі та підопічні - настільки близькі, наскільки це можливо. І я підтверджую славний шлях наших. І я кажу зараз канберрі - вони не підуть з фронту, і будуть там стільки, скільки потрібно для нашої перемоги.

І тоді наші та австралійські зусилля знову стають єдиним фронтом.
Дивіться - ось автомобіль. Скоро, буквально за кілька днів він піде працювати на фронти.
Хлопці та дівчата дві третини в нього вклали самі. Там щось продали, там десь взяли свої відкладені гроші - а ми з вами донесли до цього красеня $1500
Ми з вами - і Канберра.

Дякуємо вам, наші австралійські українці.
Дякуємо вам, наші фронтові друзі.
Дякуємо вам, люди.

І тут же уклінно просимо - якщо ви хочете допомогти фронту разом з нами, якщо ви можете це зробити - ось наші реквізити.
Зараз такі часи, що кожна гривня, кожен долар чи там Євро допоможуть.
Бо в нас велика черга на покупки та ремонти автомобілів.
То автомобілі для розвідки, то санітарні автомобілі. То - кров та мобільність фронту.

А як не можете допомогти фінансами - то знаєте, репост теж допомога.

https://www.facebook.com/fondDM/posts/1615417812050324

Приватбанк, на ім"я Ані Косінової
КАРТИ ДЛЯ ДОПОМОГИ ФРОНТУ
5168742325629057 гривнева
5168742011739731 євро
5168742017380183 доларова
ТАКОЖ ПРАЦЮЄ НОВА АЛЬТЕРНАТИВНА КАРТКА ОЩАДБАНКУ - збір на потреби фронту
4790 7010 0831 3362 Ощадбанк
Макарова Діна Костянтинівна

PayPal btf-1@ukr.net





https://www.facebook.com/diana.makarova.37/posts/1550070641720298
argument_q: (11 два цвета)
http://lenta-ua.dreamwidth.org/524198.html

ЩОДЕННИК

- Ало, Діано, там підписали твоє нагородження, за кілька днів будь гарною й веселою.
- Умммммгуууу... - ще в напівсні.
Гарною й веселою - льогко. Мені б лише знайти оце сил встати з ліжка.

- Ало, доброго ранку, Діано. Мені дуже незручно, але нам потрібен кабель.
- Чому ж незручно, доброго ранку, комбат. Скільки вам треба кабелю?
- Три кілометри.
- ...................................................................
- та я розумію. Але сильно погоріли в отих пожежах. Треба відновлювати.
- Я подумаю, комбат.
(три кілометри кабелю! Де я візьму ті гроші?)

- Ало, я здав дві бензопили в ремонт до Sergey Makukha Ви ж з ним... разом же... - трохи знічено намагається прощупати ґрунт.
- Так, ми ж там же і з тими ж. Сергій з командою ремонтують, сплачуємо запчастини ми і вони, роботу вони теж беруть на себе.

- Ало, Сергію? Там здали дві бензопилки?
- Так, здали.
- Питались, як будемо сплачувати. - всміхаюсь в трубу.
- Та розберемось же. як завжди. - всміхаються у відповідь в трубі.
- Хороші хлопці. Завжди, завжди вивозять з фронту все, що ми їм привезли. Переглядають, що треба ремонтують. Днями попросили в мене обрізків для порваної сітки. Самі будуть доплітати пошкоджене. Це рідкість, цих треба підтримувати у першу чергу. Хазяйського батька діти.

- Діані погано, допоможіть, падає...
- Та вже нормально, нормально.
- Кисень. Швидше кисню.
(Наркотік, млін... Смокчи не насмокчишся. Коли я думала, що душу буду ладна здати на зберігання за ковток кисню?)
- Все, норм. Збираємось. Заводьте машину.

- Ало, Діано. Ви там закуповуєте запасні шини й цепи задорого. Читав у звіті. Я зараз буду замовляти, де є дешевше. Вам замовляти?
- Так! Так! Нам... Три. Ні, п"ять!
- І масла?
- І масла.
(мінус 3 000 гривен, норм, запасні шини й ланцюги треба - на фронті бувають місця, де дерева можна здавати на металолом, така в них кількість осколків)

- Ало, лікарю? Я вже тут.
- То заходьте.

- Що, зовсім погано?
- Та вже зовсім. Мабуть, буду здаватись.
- Та вам давно потрібна госпіталізація. То на який час?
(у затуманеній голові проноситься - на фронт, а зараз студентка наша сирота народила, а іншій не дають житло, теж треба розбиратись, моря не бачили, літо промайнуло, хоча б на три дні, хоч би понюхати, але ж слаба, не доїду, і де взяти грошей на ті три дня, і знову ж треба на фронт....)
- А можна через тиждень?
(лікар дивиться розуміюче, зітхає - можна, звісно. Все можна, якщо вас не цікавить результат)

- ... то як у вас там? Допомога потрібна?
- Та все добре. Воюємо. Часом з атоматом, часом з лопатою. Ні, допомога не потрібна. хіба б інструменти.
- А де ті, що ми висилали?
- Та в нас же. Але вони одні, а в мене три взводи. Я ж не встигаю ті інструменти видавати та збирати.
- Ясно. Що ще?
- Та наче нічого. Хіба мішків. Мішки потрібні як не знаю що. Ми ж трохи сунемось вперед. Скільки можете.
- Скільки можемо - це скільки?
- Тисяч сім. Але коли є сто, то ми ж не будемо відмовлятись. І плівку. Хоч скільки плівки. бо дощі ж уже.
(скільки треба плівки - вже не питаю. На інструменти черга, де ж я візьму для нього інструментів? Мішків треба докупити на 5 000 грн)

- Діано, ми знайшли той двигун. Але він коштує кількасот доларів.
(це даром. Хоч би їх там не надурили. Але люди биті, самі розберуться. І де мені взяти ті кількасот доларів?)
- А скільки є?
- Є 2 000 гривен.
- Висилай рахунок. Трохи підмогнемо.
(тут таке - поки смс прийде, я якісь долари для них дістану. не може бути, аби не дістала)

- Так, Паша, у нас там специфікація на закупку для аеророзвідки. $800 з гаком.
- Бачив, бачив. Вони в нас є?

Та що там в нас є? В нас є 30 000 гривен на рахунку, і вони тануть як сметана на сонці. А ще підходить покупка автомобілю для фронту, там не вистачає $1 500. Їх чекають від нас.
А ще підходить закупка ще одного автомобілю, теж складчина, там не вистачає $1 000, її чекають від нас.
А ось-ось, сьогодні-завтра, прийде чек на сплату ремонту атвомобілю для розвідки. Ба навіть не на сплату ремонту, лише купили запчастини. А ще що там вилізе, коли почнуть ставити ті запчастини.

- І які в нас борги?
- Ну, за активні навушники ми майже розплатились, лишилось боргу $200. Там нам купили 5 планшетів і 12 підсвіток для артилерії. Теж ще невідомо, з чого платити.
- Тут головне, що купили. Тепер вони в нас, вважай, є. А чим платити, знайдемо.

- Діночка, ти ж пам"ятаєш, що рівно за три тижні нам сплачувати оренду?
- Пам"ятаю...
(я б і рада забути, але ж нагадають)

... що ви там говорили про госпіталізацію?
Тут треба бігти, аби лише лишатись на місці. А щоби вирватись вперед - я навіть вже не знаю, що треба робити.

- Що? Знову погано? Кисню?
- Ой, а ми кисневі подушки не заправили. а вона вже все видихала.
- Кладіть її, кладіть...

Я зараз тихо полежу. Отут, я вже вдома, на дивані. А потім напишу пост - і що його треба написати? забула. А, треба попросити в людей грошей. невже ж люди не зрозуміють, як воно потрібно все?
А я вже не можу просити в людей грошей. Я четвертий рік прошу в людей грошей. Я вже професійна попрошайка - ось хто я. Хоча хтось називає нас талановитими менеджерами. Ага, ага...
Очі не розкриваються. І що воно робиться під час тих приступів, коли не маєш сили навіть очі відкрити?
Ні, госпіталізація потрібна. ось зараз полежу, потім встану й почну домовлятись про госпіталізацію.

- Паша! Ти навів справки по кабелю? Мені потрібно знати, в яку суму нам виллються ті три кілометри!
- Я подивився, до 30 000 гривен.

- Санді, зроби фото отого, що нам принесли люди. Таке треба показувати. Люди повинні знати, що допомога волонтерам усе ж йде.
- Та я уже зробила, й тобі кинула.

- Аня, ало. Вишли по цьому рахунку гроші на ремонт машини...
- Гроші тануть, попереджаю. А що ви виїздили?
- Та буде госпіталізація.
- ясно.

Буде, але коли? І яким чином?
Не маю сил думати, нехай подумаю про це пізніше. Поки що треба знайти грошей на машини, кабель, мішки та плівку, на ті ремонти, а день до вечора, потрібно поспішати, бо в нас тут так, мусімо бігти, аби хоча б лишатись на місці...

... цікаво, яке ж там нагородження підписали?

Якщо ви хочете допомогти волонтерам у їх роботі для фронту - ось наші реквізити.
https://www.facebook.com/fondDM/posts/1615417812050324

А волонтерам зараз дуже важко. Усім, без виключень. Початок осені - складний період.
Дякуємо вам, люди.

https://www.facebook.com/diana.makarova.37/posts/1536517016408994

Реквізити Ф.О.Н.Ду Діани Макарової --- https://www.facebook.com/fondDM/posts/1615417812050324
argument_q: (Default)
ФОНД Діани Макарової: ПИТАННЯ ДЛЯ АНАЛІЗУ

Прошу допомогти.

Днями я почула від одного з вищих офіцерів слова: "Усіх волонтерів, хто стартував разом з вами, в самому початку, підтягнено та причесано. З ними проблем не буде"
Це дійсно так?

... Цього року, як ніколи - Іловайськ.
Три роки пройшло, відходять зашпори, люди розказують. Читати це страшно - читати це потрібно.
Читайте Людмила Калинина (Lyudmila Kalinina) там по крокам, розірваними споминами - обпікає.

Спостерігаю за реакцією, в фб й у житті. І дуже втішена, якщо тут можна чимось втішитись.
Бо люди ЦЬОГО не забудуть. І не пробачать.
Бо ж, хлопці та дівчата, ви вже недаремно загинули, і вас вже не забудуть. Бачу - зароджується традиція ставити на вікно свічку і у цей день.

Ось ще за півроку відійдуть зашпори і буде лавина спогадів про Дебальцеве. Там теж людей кинули напризволяще, там теж кожна бойова одиниця, кожна людина у котлі була шлак під ногами наших головнокомандуючих.

То, що росії цього не пробачать, боюсь, ніколи - то само собою.
Нашим не пробачать.
І це тішить. Але це й лякає. Бо людський гнів, коли вже відходять зашпори, і той гнів виходить назовні - це теж страшно.

Ідіоти, Боже, які ідіоти наші владні та провладні.
Невже ж так можна рубати гілку під собою? - методично й самозакохано.
Волонтери та блогери, ті військові, які пішли під владну дупу, аби лизати самозабвєнно - невже ви можете це все пробачити нашій владі?

- Всє імєют право на ошибку.
- У нас тогда іщо нє біло армії.
- Так еті добровольци самі полєзлі, а потом їх лєзь виручай?

Такі блеяння я теж чула.

В зв"язку з цим маю питання. Ви усі маєте на сторінках добрячі підписки на наших відомих ЛОМів або, якщо українською, ЛСД.
Хто з них, починаючи від наскрізь провладних Мартіна Бреста та Юрія Бірюкова - та закінчуючи найвідомішими волонтерами та, як це модно говорити, активістами, "підтягнутими" свого часу до роботи у МО та Генштабі - хто у ці дні звинуватив владу та Генштаб у іловайському котлі?
У повній бездіяльності?
Є такі імена?

Хто з тих, хто захлинався від пісень про наш блискучий парад та про силу та міць нашої армії - хто згадав про наше повне фіаско під час Іловайського котла?

Ще маю питання - хто з відомих блогерів та волонтерів у ці дні, цього року, запитав владу, чому досі нікого не покарано за Іловайськ?

чи язики в жо...?
Як і їхні хазяйни?

... дуже прошу, допоможіть. Хочеться знати, кому можна подати руку.
Дуже хочеться знати, чи дійсно наше волонтерство вже аж настільки відірвалось від людей та наблизилось до провладної позиції?


https://www.facebook.com/diana.makarova.37/posts/1529420190452010

Реквізити Ф.О.Н.Ду Діани Макарової --- https://www.facebook.com/fondDM/posts/1615417812050324

США

Wednesday, 30 August 2017 17:51
argument_q: (11 два цвета)
Оригінал --- https://nazlo-vsemu.livejournal.com/2827166.html

Россияне любят девиз "эту страну не победить",причем используют эту фразу как правило там,где от безысходности и для того,чтобы выжить человек вынужден использовать подручные средства каменного века.

Здесь же совсем другое дело,этот ураган,эта беда,которая сейчас обрушилась на американцев,сплотила нацию и каждый как может помогает: кто деньгами, кто личным участием.
Это поток машин,везущих частные лодки в зону бедствия...эту страну действительно не победить,да!


argument_q: (11 два цвета)
[personal profile] levkonoe, тэг --- хроники газовой гангрены

[personal profile] murysia, тэг --- украина
или
она же в ЖЖ --- http://users.livejournal.com/-m-u-/ (тэг - украина)

ВОЛОНТЁРЫ --- [community profile] lenta_ua, тэг --- фонд
или
прямо на фейсбуке, они же --- https://www.facebook.com/fondDM/posts/1615417812050324

Крым --- oleg-leusenko в жж, тэг --- Крым
или
те же материалы --- https://crimeaua1.wordpress.com/

Хорошие Новости в жж ibigdan, тэг --- Хорошие новости


Интереснейший жж-юзер gorlis-gorsky --- http://gorlis-gorsky.livejournal.com/
argument_q: (11 два цвета)
https://www.facebook.com/diana.makarova.37/posts/1514545425272820

І ЩОДО ПЕКЛА...

"... думаю, після смерті
волонтери потрапляють до пекла.
сновигають там - чорні, закіптюжені,
майже невідрізнимі від місцевого персоналу.
часто мотаються до раю за амброзією
(помагає від опіків)
і перев'язочними матеріалами.
ангели закривають очі на порушення уставу."
(Леся Рой (Lesya Roy)

І щодо пекла...
Ви мене знаєте - яке б не було пекло, я не буду зайвий раз звертатись до вас з проханням про гроші.
Ми викручуємось тим що є, тим, що можемо зробити ми самі, тим, що можемо вибити безкоштовно, в подарунок - поки можемо.
В пекельному липні ми так і крутились. Але пекельний серпень вже не витягуємо.

Не амброзії заради, а лише пекельної кухні для - і я, і Ф.О.Н.Д. просимо вашої допомоги.
У пекельному серпні нам одних прицілів потрібно закупити три штуки
генераторів дизельних - два.... та ну його, хоча б один
не враховуючи дрібниць типу

Планка Пікатіні на ПКМ, 1 шт
Панель сонячних батарей, велика, 1 шт
Сітка маскувальна, 1 шт
Планшет, 12 шт
ПНБ 2+, 2 шт
Кемелбек, 3 шт
Окуляри, 4 шт
Бінокль 7x50, 3 шт
Системний блок, потужний, 2 шт
Флешка MicroSD 8 GB, швидкісна, 2 шт

АВТОМОБІЛЬНИЙ СПИСОК

Інструменти, 1 набір
Динамометричний ключ 50 кгс*м/500 Н*м
Лебідка 1,5-2,5 т
Лінійка ПСК-ЛГ, діапазон вимірів 1050-1340мм, 1480-1820 мм
Зарядний пристрій для автомобільних акумуляторів, 5 шт
Комплект зчеплення на Таврію, 1 шт

ГОСПОДАРЧИЙ СПИСОК:

ключі свічні, 2 шт
пульверизатор для фарбування машин, 1 шт
плівка, 6 рулонів
бензопила, 4 шт
болгарка, 1 шт
стрічка ізолююча
мішки, 2350 шт
скоби будівельні 100 шт
рукавички робочі
душі переносні 35-40 л
кабель 2x4.0, 4,5 км

з деякими позиціями можна посперечатись - чи так вже вони потрібні. Але ми сперечатись не будемо, бо знаємо точно - потрібні.
Списки вивірені, зайве прибрано, усі заявники сто разів перевірені.

І якщо ви не будете проти поваритись в нашому серпневому волонтерському пеклі разом з нами - нагадую вам наші реквізити. Вони завжди знаходяться тут
https://www.facebook.com/fondDM/posts/1615417812050324

Найголовніші тут зараз
Приватбанк, на ім"я Анни Косінової, картки для фронту

5168742325629057 гривнева картка
5168742011739731 євро
5168742017380183 доларова

та пейпал
PayPal btf-1@ukr.net

І прошу вас пам"ятати - добрячий репост в нашому пеклі теж допомога. Ще й яка допомога.
Дякуємо вам, люди.

Реквізити Ф.О.Н.Ду Діани Макарової --- https://www.facebook.com/fondDM/posts/1615417812050324
argument_q: (Default)
Оригінал --- http://vivagor.livejournal.com/651285.html

    Коли спека сягає апогея, кращий спосіб уникнути теплового удару – спуститися у підвал, де плетуться маскувальні сітки. Тут набагато легше, ніж в асфальто-бетонному пеклі міста. Це, звісно, стосується лише патріотів.
  Плести сітки у прохолоді – справжнє задоволення. А ще, це корисно. І від того – нам удвічі приємніше. Наразі, незважаючи на спеку, людей побільшало. Це вселяє оптимізм, який у свою чергу живить віру в те, що в Україні усе обгараздиться і ми пережемо будь-які неприємності.






    Крім виготовлення сіток триває і збір коштів для українського спецназу. За час, що минув від останнього виходу в ефір, наш збір поповнив пан Костянтин Малахов з Дніпра – на 500 гривень і пан В.С.Л. з Києва – на аналогічну суму. Отже, маємо 85% від необхідної суми. Бажаєте допомогти ЗСУ? Виходьте на зв’язок.
argument_q: (11 два цвета)
https://www.facebook.com/diana.makarova.37/posts/1507429309317765


Може, вже годі про Бережну?
Хоча б тому, що жарти з таким поняттям як Смерть - річ досить небезпечна.
Взагалі зараз жартувати небезпечно. Тут і хочеш розбавити серйозну стрічку якимось жартом - а бац, страшна новина. І прибираєш пост.

Давайте краще подивимось на наші втрати за липень.
https://gazeta.ua/articles/donbas/_pamyatayemo-imena-usih-voyiniv-ato-yaki-zaginuli-u-lipni/785743

Не знаю, як вас - а мене найбільше вразила кількість смертей небойових.
Тобто тут, в тилу.
Інсульт, аварія, самогубство.
Нещасні випадки на полігоні - і знову самогубства.

Більшість цих смертей теж пов"язані з війною.
Медики-волонтери потихеньку ведуть свою статистику, і там мелькають дивні речі. Кажуть, дуже виріс процент онкології. Чомусь медики-волонтери пов"язують онкологію з певним типом осколків.
Скоріше, це просто збіг обставин. Виборка нерепрезентативна. Але ж повної статистики ще нема і вона не скоро буде...

Аварії та нещасні випадки на полігонах.
Завжди є заклАд на певний можливий процент таких нещасних випадків на навчаннях - то порівняймо кількість навчань у мирний час, і зараз, під час війни.
Звичайно, цей страшний процент виросте.

Досі я мало зустрічала статистики по смертях військових (ветеранів) у тилу. Чи то про таке намагались мовчати, і раптом вирішили говорити. Чи то дійсно виросли ці цифри.

Мені страшненько уявити, що буде після війни.

... я б хотіла висловити співчуття нашій колезі у страшній втраті.
Але слова безсилі.
Сука війна - не знаю, що сказати ще, крім цього.
Сука війна.

Досить топтати труп ворога. Це принаймні недостойно.
Згадайте краще про своїх.
УСІХ загиблих за останні тижні - хоча б тижні.
Загиблих на війні і в тилу, після війни - бо якби не сука-війна, вони були б живими.


Реквізити Ф.О.Н.Ду Діани Макарової --- https://www.facebook.com/fondDM/posts/1615417812050324
argument_q: (11 два цвета)
https://www.facebook.com/diana.makarova.37/posts/1491566927570670
http://lenta-ua.dreamwidth.org/485570.html


- Діана, ми голодні! Я не плачу. – схлипує. – Просто в нас скінчились памперси. Нам видають по два на тиждень.
- ЩО??? Два памперси на тиждень???
- Ну да. І суміші кінчаються. Ми вже останню коробку тягнемо, тягнемо…

Це вони живуть в такому спеціальному будинку, куди йдуть одинокі матері-сироти. Це наша держава щедро виділяє по два памперси на тиждень.

* * *

На картці мало, дуже мало. Те, що там є, не покриє на сьогодні потреби цих дітей та їх новонароджених дітей.
І я починаю піднімати тих спонсорів, хто колись звертався до мене з проханням «підібрати якийсь дитбудинок, де потрібна допомога»
Я телефоную й розповідаю, що в дитбудинках зазвичай сито й весело. Що ця ніша не так тривожно б"є в набат, як діти-випускники, непотрібні нікому, окрім нас.
Я починаю розповідати цим спонсорам про дітей, які взимку кутаються в ковдри і сплять без подушок в своїх гуртожитках, бо подушками затикуються щілини у вікнах.
Я розказую цим людям про два памперси на тиждень, про те, як ці молоді матері розтягують останню коробку суміші, з жахом і тривогою відраховуючи дні, коли вона закінчиться.

- Ми розуміємо. – відповідають мені спонсори. – Але і ви зрозумійте, що ці ваші діти вже дорослі. І наша допомога буде…. еее… невиграшно виглядати. Ви ж розумієте, про що ми кажемо? Над нами ж теж спонсори. І спонсорам хочеться бачити дитячі мордашки, а не ваших оцих мамок… До речі, а чому вони не вийшли заміж?

І я кладу трубку…

* * *

Чи ж можна у наш час, щоб діти голодували?
Та й два памперси на тиждень – це якесь знущання від нашої жалісливої держави.

- Мене пожаліли, то пустили з дитиною сюди пожити.
- Мене пожаліли, то не стали брати грошей за кесарево.
- Мене пожаліли, то виділили кімнату в якомусь гуртожитку. Але там зараз поки що жити не можна, там чорні стіни. Там колись хтось помер. Я ось отримаю гроші за дитину, зроблю ремонт. Може, мене пожаліють та дадуть гроші швидше?
- Мене пожаліли, то дозволили вже з животом не приходити на останні дні навчання. Але за це сказали принести двісті гривень. Або фарбу для ремонту.

Жалільники прокляті.

Не треба їх жаліти, чуєте?
Це сильні душі. Хтось з них уперто йде вчитись. І ці два місяці між училищем та технікумом, до якого вони вступили – стипендії не буде. Ці два місяці нам їх годувати. А потім вони самі. У них є ще гордість, і чимало.
Хтось обрав материнство, чи воно їх обрало – і ці малявки, які самі недавно від ляльок, виявляються непоганими матерями.
Я ніколи не покажу вам їх фотографії, навіть для звіту - а в мене величезний архів тих фото, де ці діти отримують від нас пакети, мішки, ящики з продуктами. Потім - медикаментами, памперсами, сумішами для їх новонароджених дітей.
Я не покажу вам цих фото, бо дітям жити. Не треба їм світити свої мармизи на увесь інтернет.
Сама ж я іноді ті фото розглідаю. Цікаво спостерігати, як вони ростуть - ростуть й дорослішають, незважаючи ні на що.
У них нелегке життя. Але - не треба їх жаліти.
Але допомогти потрібно.
Бо не можна, аби в наш час були голодні діти. Навіть, якщо цим дітям вже аж від шістнадцяти до вісімнадцяти.
Навіть якщо це не так виграшно виглядає, як бачиться це деяким спонсорам.

Картка для допомоги цим дітям:
4731 2171 1344 8573, Приватбанк, Анна Косінова

https://www.facebook.com/diana.makarova.37/posts/1491566927570670
argument_q: (11 два цвета)
Время от времени буду повторять этот пост. Где брать новости?


[personal profile] levkonoe, тэг --- хроники газовой гангрены

[personal profile] murysia, тэг --- украина
или
она же в ЖЖ --- http://users.livejournal.com/-m-u-/ (тэг - украина)

ВОЛОНТЁРЫ --- [community profile] lenta_ua, тэг --- фонд
или
прямо на фейсбуке, они же --- https://www.facebook.com/fondDM/posts/1615417812050324

Крым --- oleg-leusenko в жж, тэг --- Крым
или
те же материалы --- https://crimeaua1.wordpress.com/

Хорошие Новости в жж ibigdan, тэг --- Хорошие новости
argument_q: (11 два цвета)
За посиланням - світлини, що дуже багато додають до тексту:

https://www.facebook.com/diana.makarova.37/posts/1480510195343010

На ДРИМІ про ФОНД - у спілці [community profile] lenta_ua по тегу
фонд --- http://lenta-ua.dreamwidth.org/tag/фонд

* * *


ФОНД Діани Макарової: ПРИБИРАТИ ЗА СОБОЮ - ЦЕ КРУТО!
ПРИБИРАТИ ЗА СОБОЮ - ЦЕ КРУТО!

знаєте, що робить досвідчений волонтер, прибувши на нову для себе позицію, знайомлячись з новим для команди підрозділом?
Волонтер, якому за короткий час знайомства й спілкування потрібно зрозуміти, чи варто співпрацювати з цим підрозділом?
Чи варто витрачати дорогоцінні народні гроші на цих військових?
Наскільки потрібна допомога й яка?
Чи не вилетять гроші, затрачені на допомогу, в трубу або на ОЛХ?
Наскільки рішучий тут командир, досвідчений зампотєх та порядний зампотил (ну-ну, не посміхайтесь, слова "порядний зампотил" лише здаються оксюмороном, буває всяко, знаєте)

Досвідчений волонтер, приїхавши на нову позицію, одразу йде до туалету.
Да, братці - там буде відповідь на усі питання.
Коли ви вже з полегшеннм зітхнете, "оправівшись і закуривши" після довгої тряскої дороги - ви озирнетесь довкола і можете виносити вердикт.

Ми бачили такі туалети, з яких людину хіба виносити вперед ногами, якщо раптом людина там затрималась на півтори секунди довше.
І ми бачили храми.
Туалет-храм на позиції, в лісі чи посадці, дбайливо огорнутий чорною плівкою, або вибудований зі свіжих дощок, забезпечений не лише блоком туалетного паперу, дбайливо вивішеного поруч з... ну, ви зрозуміли - а ще й стосом вологих серветок, прикрашений смішними або страшними написами (для прискорення процесу?) - то не утопія. Ми таке бачили в асортименті.
І, вже вийшовши з храму або навпаки з брудезного чистилища, ми розуміли, що побачимо на позиції.

Я, досвідчений волонтер, заявляю - туалет підрозділу є дзеркалом підрозділу.
туалет позиції є дзеркалом позиції.
То найперше, що будується, коли заходять вояки на позицію. То найголовніше, до чого прикладується рука оцієї хазяйновитості, притаманної справжнім українцям.
Про таку вражаючу хазяйновитість я вам і розкажу.

... машини виїхали до шлагбауму і перше, що побачили - імпровізоване футбольне поле.
Ми бачили багато - спортзали просто неба, з тренажерами, привезеними з ППД чи знайденими тут же, в розбитих хатах. Телевізори у бліндажах, прямо на передовісінькій передовій.
Але щоб майже справжнє, хоча і невелике, особисте футбольне поле - таке стрічається нечасто.
Далі ми проїхали тінистою алеєю - і я не можу інакше назвати цю акуратну, неначе підметену мітлами, цю доріжку, прокладену між високими деревами й прорідженими кущами старої густої посадки. І виїхали на площу.
Власне, це була галявина. Але настільки вичовгана, витоптана і виметена - що нагадувала армійський плац.
Ми вийшли з машин і тут же були зметені з ніг хвостами двох звірюг та акуратно обслинені їх добродушними пащеками.
Собаки виглядали чистими, вичесаними ба навіть викупаними. Не товстими, не худими - а в міру годованими, неначе за дієтою кінолога, який готує псів на собачу виставку. Шерсть виблискувала так, як і годиться виблискувати шерсті любленої собаки.
- Вперше бачу на фронті таких холених собак. - сказала я, закурюючи. - Тут підібрали чи з собою привезли?
- З собою. Завжди за собою возимо. - пояснили мені.

Женя й Санді обнімались з звірюгами, я озиралась довкола. Докурила, озирнулась в пошуках баку для сміття. Баку не було. Розумно - яке може бути сміття, коли цей плац оточували кухня, столова та камінний зал?
Зазвичай я не кидаю "бички" на землю, де б не знаходилась. Чи на києвських вулицях, а чи на фронті, в полі й у лісі я ніколи не викину недопалок під ноги. Я маю спеціальну попільничку, яка герметично закривається й сама гасить недопалок, а потім непомітно ховається в кишеню чи в сумочку. І не воняє застарілим тюиюном, бо ж герметична.
І де були мої мізки, коли, збираючись на цей рейс, я забула її взяти з собою?
Тому я озиралась довкола у пошуках акуратного пакету для недопалків чи ще чогось пристойного, вже поклацуючи замочком сумочки, щоб тихенько й присоромлено сховати недопалок там.
Хтось взяв недопалок з моєї руки, і я почервоніла, вдячно кивнувши. Мені кивнули у відповідь і десь, можливо навіть у повітрі, чи невидимому утилізаторі, непомітно розчинили це обурливе сміття.
Я посміхалась задоволено.
Я посміхалась захоплено.
Мені вже не потрібно було йти з інспекцією ні до якого туалету, я розуміла усе, що бачу - але одразу після концерту екскурсію організували нам усім.

Ми побачили те, що й сподівались побачити - літню кухню під навісом, столову з чистими столами, і теж під відкритим небом. Зал для відпочинку, з круглим відкритим каміном, викладеним з невеликих валунів.
Ми побачили пожежний щит і навіть дошку для політінформації - усі інформаційні листи на ній мали свіжі дати, отже дошка висіла не для галочки, оновлювалась постійно.
Бліндажі, в які нас завели, теж виправдали наші очікування - чисто, добротно, дбайливо.
Потім нам показали справжню сауну поруч з медичним кабінетом. І ще одну сауну, яка лише будувалась.

Усе це виглядало бівуаком - зразковим, неначе з картинки. Але не відчувалось жодної в тому нарочитості, яка обов"язково відчувається у військових частинах з їх пофарбованими білим бордюрами й зеленим - травою, та плацем, вичищеним за допомогою салаг та зубних щіток.
Після концерту усі розбрелись - хтось сів кружка біля каміну, хтось пішов розвішувати на мотузки випрану форму. На нас дивились приязно, посміхались, неголосно підказували нашим екскурсоводам:
- До Дока їх зводіть. Там є на що дивитись.

Тобто, не відчувалось, що тут карають прибиранням, роздаючи наряди поза чергою. А відчувалось просто - тут живуть і працюють люди, які звикли облаштовувати своє житло добротно, якісно і чисто.

А потім нас повели до Дока. І лабіринтами, викладеними щитами ДСП, ми пройшли до чистенької сауни. З душем, між іншим. Власне, душеві тут були скрізь.
Під акомпанемент солодкого повизгування дівчаток, Док яскраво розповідав про бурундучків, яких він тут підгодовує. Дівчатка вимагали бурундуків, Док добродушно відбивався.
А я нарешті вирішила пройти до туалету. Мені вклали в руки вологі серветки і показали напрямок - і я заглибилась у хащу.
Я йшла по доріжці, викладеній мозаїкою з дебелих дерев"яних дисків, до половини товщини забитих в грунт. Гарненький туалетний будиночок стояв за ровом. Сходи на схилах рову були викладені з половинок колод.
Білочка стрибнула над головою. Чи то був той легендарний доків бурундучок. І тут я не витримала:
- Я на позиції чи в лісовому санаторії? - заволала я. - Як ви це робите?
Мій крик підхопила лісова луна, і площа перед доковим хутором відповіла мені реготом.
- Важкою працею. - відповів мені командир, підходячи й беручи під лікоть, аби перевести через ті колодкові сходи. - Далеко не всі того хотіли, але ми їх переконали. Зараз подобається всім.
- Дякую. Не проводжайте. - знову почервоніла я.

Я увійшла до туалетного храму. Ну, так, усе як і заявлялось - цей туалет був дзеркалом підрозділу та батальйону.
Відповідь на свої питання я отримала, повернувшись до чистої столової та поглянувши на один з плакатів:

"ПРИБИРАТИ ЗА СОБОЮ - ЦЕ КРУТО!"

от і вся доктрина.
Фотографій робили мало - позиція досить закрита, і ми боялись, що раптом до кадру попаде щось заборонене.
А часом ми просто забували фотографувати від захвату - позиція вразила нас усіх.
Розташована на фронті, дуже близько до передньої лінії. На самій лінії цій позиції і сенсу нема знаходитись. Але це фронт, неприкритий в своїй брутальності - з підвозом води та продуктів, з маскувальними сітками на усьому, що може видати, з металічним присмаком тривожного військового запаху, що йшов від великих, захованих під сітками, звірів.

ПОТРЕБИ:
їх небагато. Підсвітки на бусолі, планшети для коригування, трохи медикаментів, в основному терапія.
і корм для бурундучків. Повинні ж ми їх нарешті побачити, коли приїдемо туди ще раз?
:)
А ми приїдемо обов"язково. Працювати з таким підрозділом - то честь для нас.

Якщо ви хочете допомогти фронту разом з нами - ось тут знаходяться наші реквізити
https://www.facebook.com/fondDM/posts/1615417812050324
А ми завжди вам вдячні, люди. І вдячні отим чудовим, хазяйновитим хлопцям, дивлячись на яких, віриш у свою армію і пишаєшся нею.

прим
Чия позиція? Чи це теж секрет? - запитає прискіпливий читач.
Не секрет. Це Айдар.
Я ж вам казала вже не раз - за що ми любимо Айдар?
По-перше, це красиво...
argument_q: (11 два цвета)
Реквизиты Ф.О.Н.Да Дианы Макаровой - https://www.facebook.com/fondDM/posts/1615417812050324

Источник: http://lenta-ua.dreamwidth.org/457033.html ---
ФОНД Дианы Макаровой: НЭ НАДА ВАЙБЕР!


ВАЙБЕР:
- а истчо нам нада.....

Далі список

Я:
- Ок. А ти не міг би усе це писати смс?
- Аааааа? Ну да, канєшна!

Проходить пару днів. Для чогось лізу в вайбер. Там, від того ж абонента:
- А ще нам треба...
далі список.

я опускаю руки.

ПРИВАТ ФЕЙСБУКА:
- Ди, привет. Нам ещё нужно...
Следует список.
Вдыхаю. Выдыхаю. Говорю:
- Ок. Всё это есть, а ту малость, которой нет, докупим. Но у меня просьба. Ты не мог бы всё это перевести в смс?
- Да, конечно!

Приходит смс, не вопрос. Но через два дня в фейсбуке, от того же абонента:
- Да, и ещё добавить к списку...

Следует список.

Я опускаю руки...

ЛИЧКА Ф.О.Н.Д.а:
- Здравствуйте, я такой-то из там-то. Нам нужна помощь в приобретении... Если нужно, мы представим все требующиеся письма от комбата, комроты, замполита, и комбрига. И дже зампотыла.

Я отвечаю:
- Мой номер 066 291 31 93. Прошу звонить или прислать смс

Звонка нет. Через месяц снова, от того же абонента:
- Нам уже не нужно, мы уже достали то, в чём вы так и не помогли. Но теперь можете ли вы наконец помочь нам приобрести.........

Я отвечаю:
- Мы не имеем возможности часто проверять сообщения в Ф.О.Н.Д.е. Прошу звонить мне по номеру...... или прислать смс......

Дальше тишина.
Через полгода вдруг случайно встречаемся и знакомимся на фронте. Он:
- А мы к вам обращались. Вы нам так и не помогли.
Я:
- А почему вы не перезвонили? Я же давала вам номер телефона.
Он:
- Нууууууу... а у нас связи не было!

Полгода?
Интернет был, а телефонной связи не было?

Я опускаю руки...

Это не каприз.
Это правило, однажды созданное Ф.О.Н.Д.ом - для заявки достаточно двух вещей - СМС-ки и нашей проверки.
Почему не Вайбер, Телеграмм? - это есть не у всех.
Почему не приват фб? - фб есть не у всех.
Но телефоны есть у всех - следовательно, есть возможность написать смс.
Самое демократичное, самое простое, самое проходящее - даже там, где не проходят звонки, пройдут смс.
СМС писать всё сложнее с каждым годом. Приходит время Вайбера. СМС - нечто уже непривычное.
Или вот фейсбук. В 14-м лете, первого года войны, редкие бойцы имели у себя смартфоны, фейсбук опять же. Тогда достаточно было запостить несколько картинок с передовой и постов "Мы держимся!" - и ты герой фейсбука.
Сейчас герои все. Сейчас смотришь профиль, видишь воина в камуфляже, начинаешь читать страницу - и сразу не поймёшь, так он воюет или где?
Простыни текста, постеры и демотиваторы. Откуда он их берёт? Да он воюет или где?
Вы не поверите - воюет. И ещё как.
Вы знаете, когда я приезжаю на фронт, ловлю себя на том, что я меньше в теме фейсбучных скандалов, чем некоторые наши бойцы.
И это не потому что они не воюют. Воюют, мама-не-горюй. Просто интернет на смарте - это стало так близко, так легко. И, когда обстрелы не плотно - отчего же не набить текстик или не ввязаться в срач?
И я это понимаю. Я даже это приветствую. Я всегда дралась за то, чтобы уменьшить пропасть между фронтом и тылом.
Но...

Нам нужно ежедневно сверять заявки. И я не могу бегать, проверяя личку страницы Ф.О.Н.Д.а, своей страницы, Вайбер, Телеграмм и - ах да, конечно, СМС!
Я бы, может, и побегала. Но у меня столько фейсбучных сообщений в день, что мне придётся листать их и листать, пока найду твой, боец, вчерашний список.
О Вайбере я постоянно забываю. Ну, нет у меня работы в Вайбере.

И вообще. Братцы.
Ну, я не понимаю!
Ну, если вам несложно даже сделать письма от комбата, кобрига, зампотыла и даже комроты - ПОЧЕМУ ВАМ ТАК СЛОЖНО НАПИСАТЬ СМС?

Нам не нужно письмо от комбата.
Нам не нужны мокрые печати и мокрые же подписи.
Мы сразу, с первых дней войны, постарались максимально дистанциироваться от всей этой бюрократии.
Мы выбрали самое простое - СМС.
Причины:
- просто
- есть возможность у всех
- дойдёт, даже если со связью плохо
- а не дойдёт - ваш телефон вам сообщит об этом, и вы отправите опять
- не потеряется и не забудется оттого что я забыла проверить Вайбер, потому что Вася позвонил и сказал, что у него там сообщение, не добежала до фейсбука, потому что там висят уже четыре заявки от Олега, пропустила приватное сообщение в Мессенджере, а Петя так и уверен, что я о нём знаю

Да, и вот это:
- Нет, я не могу написать смс, я могу только надиктовать. Записываете?

Это не проходит. Нет, не записываем. Потому что мы тоже можем не сидеть в этот момент в уютном кресле у экрана, как и вы. Мы можем где-то мчаться по такой дороге, о которой вы и сами прекрасно знаете. И записать под диктовку - ну, нет возможности, извините.
Не обидно?
Не обидно.
Кто ведёт полевую жизнь - может понять других, ведущих точно такую жизнь.

И вот ещё:
- Я ж вам третьего дня звонил! Я ж говорил, что нам надо форму 50/4, берцы 43, форму 48/3, берцы 41, форму 58/6, берцы 47, и футболок пять штук, и ещё бинокль кратностью восемь, и ещё планшет... А, да. И ещё дальномер!

Надо же...
И почему я не запомнила?
Не, не проходит.

Если хотите - это первая проверка важности заявки для вас.
Если вы выполните МИНИМАЛЬНОЕ требование - мы ставим вам плюс. И работаем дальше.
Не обидно?
Не обидно.

... пишет в приват Ф.О.Н.Д.а
- Здравствуйте, меня зовут Такой-то, из Там-то. Мне необходимо Нечто для Вот Этого...
- Здравствуйте. Позвоните мне по номеру ..... или напишите смс.
Звонит. Задаю уточняющие вопросы. Прошу зафиксировать завяку в СМС.
Получаю СМС.
Далее заявка идёт в гуглдок, и сразу включается в работу.
Проверяю через знакомых. Есть такой, положительные характеристики.
Получает передачу. Присылает фото - получено. Вот конечный результат.
Апогей - короткий благодарственный пост. Сдержанно, корректно.

Как редко. Но как приятно.

Приятно от всего - и в первую очередь от цепочки, когда-то разработанной нами, пойманной на лету, после минимальных уточнений - быстро, оперативно, красиво.
Воюй, друже.
А только в промежутках расскажи - откуда у тебя такая дисциплина?
Почему ты можешь ТАК - а некоторые не могут?

И вот - я нашла слово. Дисциплина. Вот ключевое.
Минимальные правила - чёткое исполнение. И в этом признак уважения сторон друг к другу.
Давайте ж уважать друг друга, мальчики?

Не обидно?
Не обидно.

https://www.facebook.com/diana.makarova.37/posts/1451645708229459

Реквизиты Ф.О.Н.Да Дианы Макаровой - https://www.facebook.com/fondDM/posts/1615417812050324
argument_q: (11 два цвета)
Ориінал --- http://ibigdan.livejournal.com/20464033.html

Всем привет! Сегодня стартует предзаказ книги "14 друзей хунты".

Полгода назад мне пришла в голову идея - собрать в одной книге самые яркие военные, волонтерские и блогерские истории о нашем "времени перемен". Виктор Трегубов, Борис Гуменюк, Максим Музыка, Оксана Чорна, Сергей Сергеевич, Юрий Руденко, Мартин Брест, Серж Марко, Ярослав Матюшин, Елена Суетова, Павел Белянский, Андрей Алехин, Олена Степова - все выбрали лучшее из написанного, или написали специально для нее обалденные тексты!



Моя история веселая (и не только моя :-)) У многих - тексты до жути пронзительные, очень сильные... Книга никого не оставит равнодушным - именно такой она задумывалась, и такой получилась. Спасибо вам, ребята!

И обращение к читателям: нас не так много - украинцев, занимающих активную жизненную позицию. В персонажах нашей книги каждый найдет себя, и обязательно откроет что-то новое.

Но... Люди могут банально не узнать о "14-ти друзьях хунты". У кого есть возможность - помогите с промо!

И заказывайте, конечно! Ведь лучшая рекомендация - личный отзыв!

Дмитрий Якорнов
argument_q: (11 два цвета)
Оригінал --- http://zulikhan.livejournal.com/202669.html"

Попросили написать, что сейчас происходит в Украине.
Происходит позиционная война между украинской армией и подчиненной России армией боевиков - частично местных (их большинство), частично российских. Кадровых российских солдат сейчас немного, т.к. при позиционке надобность в их массовом использовании снижается.

Почти все сообщения СМИ с обеих сторон полностью лживы. Присутствовала при одном обстреле крупными калибрами, где пострадало, и серьезно, только имущество мирных жителей, и был один легкораненый солдат. Вражеские же СМИ сообщили, что погибло несколько десятков украинских военнослужащих.
Украинские СМИ врут менее нагло, с меньшей фантазией, но зато рабски повторяют официальную ложь государственных структур.

Перспектив быстрого окончания войны нет.

Так называемые "минские соглашения" не соблюдаются. Каждая из сторон винит в их нарушениях противника, но на самом деле нарушают и те, и другие. Единственное условие для проведения обстрела или вылазки - отсутствие поблизости контролирующих инстанций.

Там, где украинская армия достаточно сильна и мотивированна, происходит ползучий захват так называемой "серой зоны" и небольших вражеских опорников. Это происходит уже очень давно, но раньше замалчивалось, а теперь периодически попадает в прессу и называется "тактикой лягушачьих прыжков".

Там, где украинская армия недостаточно сильна и мотивированна, то же самое делает противник. В целом - наблюдается небольшой плавный перевес в сторону Украины.

Прошлой осенью мы по просьбе военных прошли в одном месте "серую зону" (небольшой лесок), сняли инженерку и выкурили оттуда малочисленный вражеский секрет. После чего долго уговаривали военных этот лесок занять. Они на это не пошли, т.к. понимали, что придется активно зарываться, то есть, закапываться, а противник будет их оттуда выносить артой, чего им сильно не хотелось. На сегодняшний день этот лесок занят противником. Был бы занят нами - с него прямой путь на важный вражеский укрепрайон. И так далее.

Там, где украинских военных не смущает, что их будут выносить артой, они продвигаются вперед. Занимают вражеские позиции, и если это удается сделать тихо ("тихо", в основном, означает без потерь), то эти позиции уже наши. Если же случаются потери, а потери сейчас никто не замалчивает, поднимается шум, автоматически становится известно о свежевзятой позиции, и перепуганные то ли штабные генералы, то ли лично главнокомандующий приказывают оттуда отойти, чтобы не обвиняли в нарушении "минских договоренностей". После этого позиции либо оставляют, проклиная все и всех, потому что за них заплачено кровью, либо не оставляют, но сообщают наверх, что оставили. Взятые нами позиции на генштабовских картах еще несколько месяцев числятся вражескими, здесь это нормально )) Генштаб живет своей жизнью, фронт своей.

Так называемые "добробаты", или "тербаты", или "карбаты", или "нацбаты", о которых постоянно кричит вражеская сторона - дескать, это они неподконтрольны Киеву и постоянно открывают огонь - де-факто давно не существуют. Они, за очень небольшими исключениями, поглощены официальными силовыми структурами и растворены в них, перестав быть целостными подразделениями. На передовой находятся только подразделения, подчиненные Минобороны, остальные ведомства не воюют либо воюют малыми группами тайно, по негласным договоренностям с местным армейским руководством. Без согласованного плана и без приказов уже давно не воюет никто, всякая "махновщина" закончилась.

В армии и в целом на фронте стало намного больше порядка. Пьянство по-прежнему остается серьезной проблемой, но не такой, как год назад. Есть целые большие участки фронта, где солдаты на передовой вообще не употребляют спиртное.

Говорят, что призывников на передовой уже не осталось, только контрактники. Это похоже на правду, потому что призывников я действительно давно не видела, с прошлой осени. Среди контрактников есть люди, пошедшие в армию просто от безработицы, но все чаще встречаются настоящие мотивированные солдаты, умеющие и желающие воевать.

Практически полностью, или на очень значительный процент, истреблено мародерство и прочие неизбежные "прелести войны". Грабящих, беспределящих, обижающих мирное население и т.д. беспощадно отлавливают и судят.

Закручивание гаек произошло страшное, и оно имеет тенденцию продолжаться. Недавно менты в нарушение всех законов запретили ввозить в Донецкую область ЛЕГАЛЬНОЕ оружие. То есть, заставили абсолютно всех снайперов нарушать закон, объезжая блокпосты по проселочным дорогам. Воевать-то нужно, а в ВСУ нормального снайперского вооружения нет. Поэтому люди оформляют себе разрешения и на деньги волонтеров покупают дорогие импортные винтовки - которые ныне и возят на фронт и с фронта в объезд блоков либо используя "корочки" разных серьезных людей.

В армии осталось еще очень много типично советского идиотизма, в стиле "копайте здесь, а я пока пойду и узнаю, где надо". Быт солдат-контрактников относительно нормален и устраивает их, только когда они на "нуле", то есть, на линии соприкосновения с противником. Когда же их выводят с передовой, условия скотские и отношение тоже.

О том, что происходит в мирной жизни, иншаАллах, напишу как-нибудь потом.

На Сторінці

October 2017

M T W T F S S
       1
2 3456 78
9 1011 12 13 1415
16 171819202122
23242526272829
3031     
Page generated Tuesday, 17 October 2017 16:51
Powered by Dreamwidth Studios