ВСЕ БУДЕ УКРАЇНА!

- А можна, ви ще побудете трохи і ми поговоримо? – спитала вона.
- Так, звичайно. – всміхнулась я.
Ми страшенно поспішали, нам потрібно було встигнути до заброньованого мотелю. А бронь – це діло таке, не встиг до заданого часу, раз, і номер вислизнув.
Ми страшенно втомились. Ми цілий день гасали фронтом по холоду, ми гасали фронтом минулі дні. Ми відчували себе брудними, мріялось про душ і дуже хотілось до туалету. Пісять хотілось, що неясно? Пісяти «на колесо» у рейсі – це обов’язковий цистіт потому. Ой, краще я почекаю до цивілізації. Мотель у прифронтовому містечку цивілізацію у собі мав, тому чекав і манив.
Але ми сиділи і говорили.
- Я два місяці не бачила жінок. Я ж можу поговорити з вами про все, чого я ніколи не скажу чоловікам. – сміялась вона.
І ми говорили:
- Прокладки? – питалась я.
- Так. Власне, я взяла з собою, наче вистачає, але нехай буде про всяк випадок. І серветок. Вологих серветок скільки не жалко. Бо митись тут можна дуже приблизно.
«Серветки, прокладки…» - конспектувала до блокноту Санді.
- Як тут з туалетом? – спитала я.
Вона зітхнула і всміхнулась винувато.
- Та як… Один на всіх, ми за ценой нє постоїм. Я намагаюсь прокинутись раніше за всіх, аби встигнути зробити все.
Ми покивали. Ми знали, що то – все.
Це посидіти, бо не всі можуть так щоб раз і все. Це підмитись. Блін, обов’язково ж підмитись! Це ж жінка, чоловікам з цим ділом легше. Це змінити білизну і прокладки, без прокладок ніяк, по собі знаємо, ми, коли в рейсі, обов’язково з денними прокладками. І коли не в рейсі теж. І все це міняється ж навчіпочки. А коли місячні - взагалі капець. А коли місячні сильні, ой...

Я знала, бо вже не витримала і сходила до цього туалету. Куди ж терпіти до мотелю? Терпіти не можна, мама казала. І бабуся казала. І я своїм донькам завжди кажу. І вже онуці. Не можна терпіти, бо буде горе.
Я сходила до цього туалету, він був приблизним, як і все, що ми тут бачили – як і оця приблизна кімната для спання і медицини у старій хаті, кімната, яку виділили для неї, єдиної дівчини у підрозділі. Приблизна пічка, на якій вона зігріє чайника і помиється – скоріше обітреться теплою водою. І це були хороми, це ще було нічого порівняно з бліндажним побутом.

- Я передам тобі краплі. Там можна легко вирахувати. Вони діють рівно через вісім годин. Летиш до туалету пулею, раз і все. – сказала я.

І ми засміялись. Бо я це розуміла. Ми всі це розуміли, сцуко! Бо коли ти заходиш у кабінку (кабінка? Хм… Ну, ок, в оцю дощату вигородку з плівковою обтяжкою), а за дверима вже ціла черга чоловіків, яким кому на вихід, кому на пост, кому ще куди, але спершу оправіться – ти по-любому навряд чи зробиш все, що мусиш зробити у цій, гм, кабінці. Бо тобі треба попукати, зрештою, а ти соромишся, ну, як же можна пукати, коли тут, за дверима почують же. І в тебе по-любому потім буде запор. Ну да, запор, простецьке явище і зовсім безпафосне та нелітературне. Дуже часто нелітературний цей запор базується на психологічній основі. Але куди ж його діти, запор, коли він є? Тому краплі чи там пігулки були незайвими. Я цими краплями забезпечувала не лише жінок, до речі. Бо синдром «туалет не вдома» - така проблема є у багатьох людей.

… ми зрештою поїхали і встигли до нашого заброньованого номеру в мотелі. Душ був приблизно-теплим, але він був. Бойлера вистачало від сили на двох, і ми швиденько вирішували, хто миється зараз, хто зранку. Ми бігли до туалетів. Ми сідали на чисті білі сідала унітазів. Ми мились, підмивались і падали у чисту готельну постіль.
Десь там, у сільській драній хаті, на КСП, вона гріла чайника, чекала, доки уляжеться оця гигикаюча братва, потім наливала теплої води у баночку, трохи гарячішої, ніж потрібно, бо доки дійде до дощатої вигородки, обтягнутої плівкою, вода прохолоне – і йшла до того приблизного туалету. Немолодий дядько, що чистив картоплю для супчику на завтра, поглянув їй услід і поставив на плиту ще й кастрюлю з водою. Дитині треба помитись. Нехай у мисочці, зачинившись у своїй виділеній кімнатці, але це ж дівчинка. Дівчинка мусить митись частіше, ніж ота братва.

Там тоді все налагодилось. Зрештою, все налагоджується. І потім вона була вже на опорніках, і ліхо летіла до туалету, гиркаючи на братву:
- Я перша, а ви почекаєте.
До всього можна звикнути. І вони звикають.
Але колись я говорила з ще однією дівчиною-воїном. Не діловодом (діловоди теж потрібні, ша!), а суто воїном. Вона була безстрашною, ця маленька дівчинка. Вона пройшла через таку кількість трупів, якої не випадає бачити і деяким чоловікам. Вона вміла жити в бліндажі, ця дівчина, і спати, згорнувшись калачиком, під кущем. Я сама бачила, як «строїла» вона здоровенних, не дуже дисциплінованих башибузуків свого підрозділу. Вона була втіленням сили, ця тендітна ніжна дівчина.
Я запитала:
- А що було найважчим для тебе у всі ці роки?
І вона відповіла не замислюючись:
- Ходити в туалет. Завжди. Це була така проблема, нормально сходити до туалету. Помитись, підмитись. А ще коли дорога до туалету прострілюється. Дуже швидко треба бігти :)

Я говорю занадто одкровенно, так?
Мені б наддати пафосу, розказати про мужність наших жінок, про мужність фронтовичок. А я вам про попісять, покакать та підмитись.
Але…

Але все це наздоганяє.
Наздоганяє по поверненню чи починається там – застужені наухналь придатки, цистіти. Це наздоганяє навіть нас, які бувають на фронті нальотами, по три-п’ять-сім днів. А вони там проводять по року (раніше), зараз півроку.
Так, чоловіки все розуміють, і чоловіки зазвичай роблять все можливе, аби облаштувати жінкам підрозділу хоча б такі-сякі умови. Ну, утеплять дощатий надвірній туалет, зроблять його окремим, жіночим. Ну, склепають стульчак на системі «очко в підлозі»
Але це все одно холодно. Холодно, протяги і вкрай, вкрай небезпечно для організмів. А їм же ще народжувати, цим організмам.

Я їду по фронту – і я тут давно не гість. Я чітко знаю, де і що мене чекає. І я іноді кажу:
- Так, швидко на заправку, по туалетам всі, навіть ті, хто начебто не хоче. Бо на нас чекає довгий перегон без цивілізації, а «на колєсо» пісять холодно.
Але ж це фронт. І ось наші дві машини запирає заметіль на трасі. І ми товчемось з іншими машинами, відкопуючись від снігу, намагаючись пробити колії, і розуміємо, що ночувати нам цієї ночі тут, на трасі. І – «на колєсо», далеко не відходячи в поля, бо замело все так, що ти провалишся по пояс, та й хто там зна, що у полях? А «на колєсо» муторно, бо ця заметіль піддуває скрізь і всюди, бо вітер і так тебе збиває з ніг, а ти тут попісять вирішила. А вже немає сил терпіти.
Чоловіки стають спинами до нас, розкриваючи куртки, роблячи хоча б таку-сяку вигородку від вітру, а ми присідаємо, знявши штанці, і плачемо. Від вітру, від заметілі, і від відчаю, бо вже застудили мочеві свої міхури, бо вже розуміємо, що присідати нам отак, «на колєсо», всю ніч, аж доки відкопаємось під ранок та доберемось завтра до аптеки.

Так це ми нальотами, а вони там живуть.

Я знаю, що вони потім лікують. Я знаю, як довго вони те все лікують. І це я досі говорила про молодих дівчат. Але ж на фронті служить купа жінок мого, наприклад, віку. А мій вік - до всього там ще й хворі суглоби та хребти.
У мене хворе, опероване, збиране в операційній шматочками, коліно. Нога у мене не згинається так, щоб зовсім. Коли я присідаю – я мушу відкидати хвору ногу, випростуючи її і балансуючи на нозі здоровій. Піднятись з позиції «п’яний журавель присідає у воді» досить нелегко.
Я знаю принаймні чотирьох жінок з такими ж проблемами. Усі ці жінки – військові ЗСУ. Їхня інтимна туалетна відправка завжди – система «очко в підлозі». Я уявляю, як воно їм, присідати на хворих своїх колінах та різаних тазобедрених.

Я їду до них і у розмові я недбало так кажу:
- Я привезу вам, знаєте що? Я привезу вам біотуалети.
- Даааааааа… - кажуть вони.
О, ні, вони не кажуть. Вони видихають це «дааааа…», ледь не плачучи від радості очікування.
Чоловіки, присутні при розмові, кивають:
- Оце класно. Ми виділимо дівчатам кімнату.

Чоловіки на фронті, вони ж все розуміють. Вони полегшують жінкам той побут, як можуть. Але не завжди вони можуть зробити те, що можемо ми з вами.
- Жінка мусить берегти пісю, цицьки і ноги. - казала мені бабуся. - Оте все треба кутати в тепло, бо буде горе.
Гадаю, нам усім таке казали наші бабусі.

Досить страшилок. Усе якось та влаштовується, а ми розпочинаємо акцію. Потрібна вона чи ні, покаже час. Ми впевнені, що ця акція потрібна.
Це не приціли і біноклі
Не дальноміри і тепліки
Не будматеріали і аеророзвідка.
Це усього-навсього біотуалети!
Біотуалети для наших фронтових жінок – для тих, які так класно укладуються в пафос параду «А ось ідуть наші жінки-воїни! Наші берегині!» - і яким насправді досить нелегко дається той лакований пафос. А ми з вами трохи можемо полегшити їхній фронтовий побут. Заради їх здоров’я. Заради того, щоб вони могли народити, не лікуючись для цього роками після фронту.
Та й просто – з нашої любові та поваги до них.

Один біотуалет коштує по акції 2 тис грн
Без акції – 2800 грн

Ці туалети перевірено і обкатано. Нами, ага, ми спеціально купили влітку собі такий, і навіть брали його в похід. Це невимовне щастя, скажу я вам.
Чотири-п’ять жінок – п’ять днів користування, потім взяли, вилили, сполоснули, залили водою, додали трохи розчину, і знову користуйся днів п’ять.
Якщо у підрозділі одна чи дві жінки – виливати ще рідше. А ми зацікавлені у тому, аби забезпечити туалетами навіть такі локації. Навіть там, де є одна жінка – бо їй якраз найважче.
Запаху туалет не лишає, стоїть собі в кімнатці такий акуратний унітазик з щільною кришкою. Стоїть і не знає, що він є щастя. Таке маленьке, буденне, безпафосне, побутове щастя жінки на фронті. Оці два відправляються – один до медиків фронту, другий на ту локацію, де служить зараз п’ятеро жінок.
А служать вони вже роками.

Якщо ви хочете взяти участь у нашій акції – ви можете самі купити це диво цивілізації і передати нам. Ви також можете вислати нам гроші на фронтову картку. Зробіть приписку «для жінок фронту» - ми зрозуміємо.

І, знаєте – ось ви цей лонгрід прочитали, на роботі там ви чи вдома. Посиділи та й забули, випили кави чи чаю, потім забігли до туалету, відкрили кабінку, зайшли, зняли штанці в теплі, присіли на унітаз – і тут я прошу вас згадати про цей текст.

Дякую за розуміння. Дякую за допомогу.
репост бажано

Реквізити Ф.О.Н.Ду Діани Макарової
Приватбанк, на ім'я Діни Макарової
КАРТИ ДЛЯ ДОПОМОГИ ФРОНТУ
5168742224984579 гривнева картка
5168742222839171 євро
4149629396335416 долари США









https://www.facebook.com/photo.php?fbid=2062879670439390&set=pcb.2062881387105885&type=3&theater

Реквізити Ф.О.Н.Ду Діани Макарової.

Оригінал --- https://gorlis-gorsky.livejournal.com/1696342.html


1. Начну с той самой «зрадной» новости: ПАСЕ утвердила резолюцию, которая МОЖЕТ снять политические санкции с РФ.
   NB. А теперь, как говорят в Одессе, слушайте сюда.) Может снять, а может не снять – до января 2018 года всё ещё сто раз поменяется. Сугубо «говорильной» организации, каковой является ПАСЕ, тупо нужны российские взносы – Москва занимает четвёртое (после Германии, Франции и Италии) место по денежному вкладу в её работу. Если даже Эрэфию вернут в зал, это ещё не значит, что ей вернут право голосовать по всем рассматриваемым вопросам. Если даже ей вернут это право, она НИКОГДА не сможет протолкнуть ни одной своей резолюции, ибо из 636 депутатов Ассамблеи, Кремль может рассчитывать максимум на 56 – подкармливаемых Кремлём ультралевых и ультраправых. Остальные ни при каких условиях не поддержат Москву. Выдохнули!)
Самое интересное, что в росСМИ эта новость почти не освещалась из-за своей незначительности, а наши зрадофилы раздули её до масштабов национального апокалипсиса.
А ещё интереснее, что гораздо более важной новости о том, что в декларации "Восточного партнерства" (состоится в ноябре) будет упоминание о европейских стремлениях Украины (это даст нам возможность после 2023 года подать заявку о вступление в Евросоюз), мало кто вспомнил.
Ау, народ, когда мы научимся фильтровать информацию?!)

2. В своём выступлении в рамках работы ПАСЕ Порошенко на четырёх языках ответил на критику закона об образовании (сейчас там проходят дебаты по этому вопросу), а МИД Украины направил Венгрии ноту протеста из-за намерения провести под украинским посольством акцию "Самоопределение для Закарпатья".
    NB. Очень точно охарактеризовал позицию Будапешта Карл Бильд: «Венгры взяли в привычку вести нечистоплотную политическую игру, как они это уже делали несколько лет назад в отношении Словакии. Так же они ведут себя и в отношении Румынии. Это не что иное, как грязная националистическая политика, в которую играет нынешняя Венгрия." Добавлю, что у этой игры не было бы никаких шансов, если бы её бенефициаром не выступал Кремль. Мы всё это прекрасно понимаем, но спокойно почивать на лаврах своей безусловной правоты нельзя, поэтому все наши структуры – от президентской до образовательно-дипломатической, развернули широкую разъяснительную работу по этому вопросу. Отступать никто не собирается.

3. Украина получила доступ к Логистической базе данных НАТО.
    NB. Эту новость сложно переоценить – на гибридную войну со стороны России мы продолжаем отвечать гибридным (т.е. юридически не очевидным, но фактически бесспорным) вступлением в Альянс. С этого дня мы сможем осуществлять обмен информацией между государствами-членами относительно потребностей ВСУ в материально-технических средствах; участвовать в соответствующих тендерах НАТО; проводить онлайн-закупки материально-технических средств; осуществлять оперативный обмен избыточным имуществом между государствами-участниками; создавать совместные запасы оборонного имущества.

4. СБУ предупредила о масштабной кибератаке на госструктуры и компании, дав соответствующие рекомендации, а Минобороны выпустило указ, согласно которому над воинскими частями без предупреждения будут сбиваться ВСЕ без исключения беспилотные летательные аппараты.
    NB. Мы учимся на ходу и приобретаем навыки противодействия гибридным войнам, что называется, «с колёс». Вот увидите, Украина, будучи 5 лет назад аморфной и небоеспособной территорией, через эти же 5 лет станет основным мировым поставщиком боевого опыта ведения современных войн. Хорошо это или плохо? Уже не важно. Важно, что так будет. И что выстояли.

5. Новости экономики одной строкой:
* За три года в Украине привлекли около $800 млн. евроинвестиций на развитие альтернативных источников энергии;
* Украина подписала «ключевой меморандум» с Литвой по ОПК;
* НПЦ «Спецтехномаш» создало специализированную линию для изготовления боеприпасов украинского производства;
* США и Сингапур согласовали инвестирование более $300 млн. в АПК и перевалку в Одесской области. Замечу, БЕЗ участия Михаила Николозовича);
* «Укравтодор» и китайская компания «Xinjiang Communications Construction Group» подписали 2 контракта на общую сумму $95,8 млн. на строительство дорог в Украине;
* «Энергомашспецсталь» поставила в Казахстан крупную партию деталей для прокатных станов;
* В ноябре на Ровенщине заработает инвестиционный проект - деревообрабатывающий завод по производству пиломатериалов. Его стоимость составляет 25 млн. евро, создано 107 рабочих мест.
И последнее.
Я вернулся в Киев после длительной командировки и краткосрочного отпуска.
Мой родной Воздухофлотский проспект не узнать – на всём его протяжении новый качественный асфальт, тротуар в фигурной плитке, кованые арт-заборчики, новые саженцы.
Маме вчера выплатили пенсию, возросшую на 690 грн.
Быстро же зрадо@бы забыли, как Украина в 2014-2016 была на грани дефолта.
А сейчас не то, что дефолта не предвидится, так еще и растём, и воюем, и строим.
Думаете, люди благодарят?) Нет, конечно - быстро привыкают к тому, что имеют, и требуют большего.
И правильно делают.
Просто не нужно забывать, что каждому из нас на своём месте своё делать…
Шануймося!

Helgi Sharp

Оригінал --- http://bell-mess.livejournal.com/1963778.html

Коварный барыга Порох-Вальцман, возжелавший растоптать свободу слова и соорудить свою неограниченную монархию, покусился на святое и отобрал у народонаселения контагтег, яндекс, 1С и касперского с доктором вебом. Закатил вручную, сцуко, солнышко, сгинула без них свобода пламенного слова украинского.

И вроде бы как неглупые люди негодуют и стебутся как на первый взгляд. И на второй вроде тоже...

Итак, ВК.

Начнем с того, что при регистрации вы обязаны ввести телефонный номер, который регулярно просят подтвердить. Напоминаю также, что телефонные номера у нас продаются без паспортов, свободно. То есть зарегистрировавшись в ВК вы связываете свой телефонный номер со своим юзернеймом. Соцсеть эта имеет геотаргетинг, и даже если вы ее типа отключили и их не видно, то это вовсе не означает, что админы сети по вашему деланию зажмурили оченята. Кроме того, есть еще мобильное приложение, посредством которого ваш девайс становится идеальным средством слежения за вами майором Прониным.

Понятно, что никто не следит за каждым конкретным юзернеймом. Однако уверяю вас, что уже этот массив данных является ценной информацией, которой при определенных обстоятельствах можно будет воспользоваться. Как пример - рассылка смс-сообщений, помните, как рассылались сообщения нащим бойцам на передовой? Я уж не говорю о собственно страничке, на которой есть фото, переписка и много-много чего другого скусного.

Идем дальше. Яндекс. Тут все серьезнее, помимо того, что яндекс имеет массу различных сервисов, благодаря которым он зарабатывает у нас очень и очень приличные деньги (привет львовскому яндекс-такси), масса девайсов имеет намертво зашитые в ПО яндекс-программы. И чего они там могут наделать, то известно одному только яндексу.

То же с антивирусными программами, фактически это канал для беспрепятственного доступа майора Пронина в ваш девайс.

Что касается 1С. По факту получается, что посредством 1С за поребриком читают нашу практически полную экономическую и финансовую статистику. Это как минимум, потому что доступ к бухгалтерской информации дает возможность получать массу другой чрезвычайно полезной информации. Как пример предлагаю вашему вниманию увлекательную историю, написанную хакерами нашего киберальянса на полях бухгалтерских документов Союза Добровольцев Донбасса. А теперь вообразим себе, какой информацией владеет майор Пронин, которому ничего ломать не нужно, у него прямой доступ к серверам с дампами.

Ну и для закрепления изложенного материала, для постижения, так сказать, полной глубины глубин, предлагаю вашему вниманию рассказы о том, как российские хакеры положили энергосеть в Ивано-Франковской области и как при помощи вируса Stuxnet и программы NITRO ZEUS США планировали взломать всю инфраструктуру Ирана.